Ярослав Царук. Трагедія волинських сіл 1943–1944 рр. Українські і польські жертви збройного протистояння.

Зорянська сільська радаtc "Зорянська сільська рада"

Пузів (тепер Зоря)

На село було вчинено кілька нападів з Білинської бази. Перший раз в жнива 1943 р., коли було вбито 5-7 людей.

У польських джерелах згадано, що на Пузів, поряд з іншими селами, були спрямовані “наступальні акції” в листопаді 1943 р. чоти сержанта “Бистрого” (50 жовнірів) і 8 лютого 1944 р. більшого згрупування під командою поручника “Бялого”* . Відділ самооборони, сотня “Пйот­руся”, батальйон “Леха” і “Чеха” витіснили відділ УПА”* *.

Ніхто зі старожилів не пригадує, щоб у селі був “відділ УПА”, чи хоча б самооборона. Але люди згадують, що справді, в перших числах лютого 1944 р. рано-вранці на село напав великий польський загін.

Тоді загинули:

1.Блага Анісія Василівна, 55 р.

2.Виноградський Володимир Петрович, 30 р., застрелений.

3.Виноградська Марія (дружина), застрелена.

4.Виноградська Людмила, 7 р., вбита обухом сокири.

5.Виноградська Сусана, 3 р., вбита обухом сокири.

6.Виноградський (немовля, два тижні від роду, вбитий обухом сокири).

7.Виноградська Феня. 50 р.

8.Виноградська Лариса, 30 р.

9–10. Виноградські – Ірина, 7 р., Алла, 3,5 р. – діти Лариси.

11-12. Виноградські Ярослав і Ярополк по півтора роки, сім’я постріляна і спалена.

13. Виноградський Петро, 30 р., застрелений в хаті поляка вчителя Бухенека, куди втік сховатись.

14. Воєвода Тодось Антонович, інвалід з царської війни, вбитий в с. Тростянка, похований на кладовищі села Хотячева.

15. Головацька Степанка, 30 р., вагітна на шостому місяці.

16. Грицюк Леонтій, 70 р., застрелений.

17. Грицюк Олександр, 83 р.

18. Данильчук Анастазій, 78 р., закатований, порізаний, випущені кишки.

19. Данильчук (жінка), 65 р.

20.Жук – вбив поляк Краков’як Ясько в селі Дубниках.

21. Костюк Прокіп, 74 р. застрелений.

22.Лабиш Василь, 40 р. – закатований в жнива поляком із села Корчунок.

23. Лоборук Семен, 80 р. церковний староста, вбитий в жнива 1943 р.

24. Ляшук Фелько Якубович, 33 р.

25–26.Ляшук (бабуся) із внуком Костюком, 9 р., їхали з лікарні м. Володимира-Волинського взимку 1944 р., перестріли поляки та вбили.

27.Мельницький Леонтій, 33 р.

28.Мороз Віктор, 40 р., вбитий у жнива 1943 р.

29.Мосорук, 80 р., застрелений поляком з с.Корчунок.

30–32.Троцюк Павло, вбитий пострілом на санях, так і лежав, тримаючи на руках вбитого синочка, а старшенький лежав застрелений поряд на санях. Це сталося 8.02.1944 р.

33.Хилевський Сергій, 15 р.

34.Шарко Палагея, 44 р.

35.Шумовська (Хилевська) Валентина, 34 р., убита в хаті поляка Бохенека, куди втекла.

36.Щербинський Володимир Гнатович, 18 р., каліка, вбив поляк Задеревенський.

37.Щербинська Людмила Зосимівна, 47 р.

Лоборук Тихон Антонович, 50 р., поранений від пострілу поляком родом з с. Корчунок, в живіт.

Довідка з архіву: “В селі Пузові (тепер Зоря) із загаль­ного числа вбитих 50 людей убито 12 дітей”. (ДАВО, ф. 164, оп. 3, с. 11, арк.1-6).

Встановити прізвища 13 осіб не вдалося через дав­ність подій.

В селі вбито дві особи польської національності:

1.Туровчук Кароліна Станіславівна.

2.Просабчук Марія.

Записано 14.09.1990 р. зі слів Виноградського Петра (с. Зоря), Петрич (Комаревич) Ніни Володимирівни, родички Виноградських (нар. у с. П’ятидні, пізніше жила в Луцьку), зош. 1, с. 84; 27.01.1992 р. зі слів Мельницького Володимира Володимировича (с. Зоря), зош. 2, с. 37; 1.02.1999 р. зі слів Василєвої Ольги Мусіївни, Стемковської Люби Гнатівни (с. Зоря), зош. 2, с. 180; 8.06.2000 р. зі слів Ящук Мелентини Петрівни (с. Зоря), зош. 13, с. 12.

Знищено 108 хат мешканців, 141 господарська будівля (хліви, стодоли). Спалена церква. Список складений 15.07.49 р. (ДАВО, ф. 164, оп.1, спр. 209, арк. 66-183).

Верів (Вєрів)

Село нині не існує.

Жителі села, які загинули від воєнізованих польських фор­мувань, що стаціонували в селах Селиськах та Білині (з кінця січня 1944 р. – солдати 27‑ої Волинської ди­визії АК).

1.         Гаврилюк Петро Назарович, 18 р., замордований 10.01.1944 р.

2.Лоборук Іполіт, 38 р.

3.Лоборук Олена, 37 р.

4.Лоборук Галина Іполітівна, 10 р.

5.Лоборук Ольга Іполітівна, 8 р.

6.Ляшук Христина, 59 р. (в кінці січня 1944 р. підвішена за руки до балки в хаті, де колись колиску чіпляли, зірвано з неї одяг, тіло різане, колоте, кров стікала в підставлені дерев’яні ночви).

7.Микитюк Феофіл Іванович, 18 р., закатований 10.01.1944 р.

8.Романюк Григорій Д., замордований 10.01.1944 р.

9.Трус Олена Іванівна, 84 р.

10.Чижевська Катерина, закатована в кінці січня 1944 р.

11.Шевчук Антон Петрович, 38 р., замордований 10.01. 1944 р.

12.Шевчук Катерина, 69 р. закатована в кінці січня 1944 р. “Ви молоді тікайте, – а ми старі, кому ми потрібні, хто нас зачепить?” – так говорили Ляшук Христина, Чижевська Катерина, Шевчук Катерина. Але старість їх не врятувала. Всі покатовані.

13.Шевчук Степан Володимирович, 18 р., зака­то­ваний 10.01.1944 р.

14.Шевчук (хлопчик, 8 років).

ДАВО, ф. 164, оп. 3,спр. 11, арк. 14.

На день перемоги у 1945 р. рідні відкопали могилу в запіллі стодоли Ліщука Гната Івановича, де було 10 трупів закатованих людей з Верова та Селисьок. Перепоховали в сад під яблуньку, а останки Шевчука Степана рідня поховала на кладовищі села Зоря. В 1970 р. дев’ять останків були перепоховані на кладовище села Зоря в спільну могилу і поставлений пам’ятник з написом: “Тра­гічно загинули 1943 р. Лисюки Семен, Михайло і Юхимія, Худий Степан, Каліся, Оля і Романюк Григорій Д., Лоборук П., Чиж М.”.

Поляки забирали жертви з хати під виглядом червоної партизанки. Макух Ясько був справжній бандит.

Записано 30.10.1992 р. у с. Селиськах зі слів Зінкевича Сергія, Зінкевич Олександри Володимирівни, Лоборук Надії Іванівни, Лоборука Никифора Тихоновича, зош. 2, с. 145, 146; 1.07.1993 р. зі слів Лисюк Надії Дмитрівни і Лисюка Володимира (родом з Вєрова), зош. 4, с. 47, 48.

У селі в роки війни спалено 29 садиб. (ДАВО, ф. 164, оп.1, спр. 212, арк. 109-144).

Ворчин

Мешканці села, які загинули від польських воєнізо­ваних формувань

№ п/п Прізвища, імена Поховані

1. Богдан Дем’ян Устилуг

2–4.Бронський Федір (з родиною); Едвардполе

5–6.Вербіцька Антоніна (з родиною); Едвардполе

7.Гловецька; Зоря

8-9.Дубінський Іван (з родиною); Зоря

10.Дячук Микола; Зоря

11.Єгер Пистимія; Тростянка

12–14. Іщук Павло (з родиною); Володимир-Волинський

15.Корчаковський Едмунд, поляк (батько поляк, мати українка) не хотів убивати українців, палити будівлі. Після кількох попереджень був убитий. Похований в Устилузі на кладовищі. Записано 5.01.2001 р. у Володимирі-Волинському зі слів Мосорука Віктора Михайловича (нар. у с. Ворчин), зош. 13, с. 80.

16.Лащ Катерина Іванівна (вкинута в колодязь) Зоря

17–18. Марчук Харитон Дмитрович (сім’я);Ворчин

19–22. Максимчук Яків Семенович (з родиною); Хотячів

23.Марчук Микола; Зоря

24–25. Мосорук Костянтин Зоря

26.Онофрійчук Микола Й.; пропав безвісти

27–29. Озимчук Антоніна (з родиною); спалені

30–32. Остап’юк Лукаш

33.Гекротюк Гнат Сидорович  Залужжя

34–35. Слотвинська Параска (сім’я); Зоря

36.Трачук Антон Мартинович спалений

37.Троцюк Агропина Іванівна

38.Троцюк Август Дорофійович (вкинутий в колодязь)

39.Троцюк Хома Карпович пропав безвісти

40–41. Чижевський Олексій (сім’я); Зоря

42–44. Шандалко Роман (сім’я); П’ятидні

45.Шарко Дем’ян; пропав безвісти

46.Шарко Єва Климівна; спалена

47.Шарко Остап Ілліч  Зоря

48.Адамчук Люба, 33 р.

49.Адамчук Олена, 31 р.

50–51. Боярчуки Іван Федорович, 42 р. і Софія Кузьмівна, 40 р. – подружжя замучено в жнива на полі під час в’язання вівса. Раніше Іван був у полоні в німців і втік з німецького табору.

52.Котов – замучений під час жнивування на полі в 1943 р.

53.Котова – застрелена взимку, 10.02.1944 р.

54.Мосорук Юстина, 80 років – вбита і спалена.

55.Лащ Антон Тимофійович, 43 р.

56.Лащ Тимофій.

57.Троцюк, 61 р., вбитий в лісі 10.02.1944 р.

58.Троцюк Тимофій, 81 р.

59.Троцюк Дем’ян, 55 р.

60.Троцюк Терентій, 80 р.

61.Троцюк (дружина) – всі застрелені 10.02.44 р.

62.“Совєтка”, 26 р., дружина офіцера-прикордонника.

63–65. Фем’як – сім’я розстріляна і спалена 10.02.1944 р.

Записано зі слів свідків: 15.02.1993 р. Марчука Павла Адамовича, Троцюка Тимофія Тимофійовича, Мосорук (Шандалко) Олени Романівни, Шарка Олександра Пили­повича, зош. 2, с. 189-193; 23.07.1993 р. зі слів Малінкіної (Максимчук) Катерини Яківни, зош. 4, с. 64. 

Сім’ї Остап’юків та Іщуків були вбиті в лютому 1944 р. Убивали поляки Садовські з села Стенжарич і грабували теж вони. Драчук Оксана Павлівна, 41 р., дочка Іщука пішла в Устилуг, що був тоді районним центром, до ко­менданта і йому розповіла, як поляки убивають і грабують українців, назвала хто і звідки. Комендант виділив солдата-німця з перекладачем і підводою поїхали в Стен­жаричі. Оксана в Садовських упізнала свого бика, барана, знайшла забрані речі і все забрала. Записано 15.07.2000 р. зі слів Сташук Віри Леонтівни (зош. 13, с. 38).

Максимчуків було шість душ: господар Яків, його дружина Олександра, три дочки – Оля (18 р.), Катерина (16 р.), Ніна (12 р.). Та ще з ними жила теща Якова і мама Олександри Оксана Франчук. Мали свою землю, будівлі, домашню живність, сад, пасіку. Господар належав перед війною до членів КПЗУ. Коли прийшли німці, то старшу дочку забрали на роботу в Німеччину. 

10 лютого 1944 р. вранці почалася стрілянина з боку Вердполя, і люди кинулися тікати до Пузова. Їхали на санях, підводах, вели з собою корів, гнали телят. Шістнад­цятирічна Катя взяла в руки шнурок, на якому була нали­гана корова, і пішла через рів навпростець в Пузів, а тато з мамою й меншою сестрою возом обминали рова, щоб виїхати на дорогу, що веде до Пузова. Уже звідтіль Катя стала позирати на Ворчин і побачила, як до тата підійшло двоє людей. Зупинили, і він тут же подався назад додому. Катя й собі хотіла повертатись, але її не пустили хлопці – сусіди Женя Троцюк і Вітя Романовський. Коли втікачі зайшли до Пузова, то побачили, як з Білина від самого кла­довища і ген до шляху, що веде на Селиськи, рухається живий ланцюг озброєних людей. Перед селом заграла сур­ма. Відразу ж залунали постріли. Люди тікали через село на Турівку, далі - на Стенжаричі, Микитичі. У той день Пузів дощенту спалено, а всі, хто не втік, вбиті й покато­вані. Катя, тікаючи далі від Білина, опинилась у Русові, в мами­ної сестри, що була тут замужем. Вона вже знала, що нікого з їхньої сім’ї немає живого, але не відала, де тіла тата, мами, сестри, бабусі. На поляків стали наступати німці, і тоді вони почали тікати на Білин, у Володимир і за Буг. Селян кортіло подивитись на своє село, на погра­бо­ване чи спалене обійстя, і вони просили козаків (ма­буть, мельниківців), які охороняли п’яти­днівський міст, і під їхнім захистом подалися підводами на Ворчин. Про­їжджаючи через Вердполе, жінки стали свідками по­спіш­ної втечі поляків, побачили розкидані чи погублені речі, й одна з них впізнала матрацову наволочку, що нале­жала колись Максимчукам, а друга – їхню дерев’яну хліб­ницю, що завжди стояла на столі. Підібрали й завезли їх Каті.

Ворчинський староста Роман Терентійович Процюк із сім’єю жив у П’ятиднях. Коли поляки тікали за Буг, то він в одного з них упізнав кобилу, яка колись належала Мак­сим­чуку. Випряг її серед дороги і ще й накричав на по­ляка. Кобилу привів до Русова і віддав Каті. Ото все, що за­ли­шилось від колись заможного господарства. Дівчина про­­дала конячину й купили собі чоботи, солдатську ковдру, подушечку і ще щось з одежини, бо ж зовсім нічого не мала.

Сам староста мав жінку польку, Аделькою звалась, був добрий та чуйний. Ще за німців він попереджував людей села про всі акції, про які довідувався раніше від одно­сельчан: “Ховайтесь!” – застерігав, коли мали заби­рати продукти. “Ховайтесь!” – казав односельцям, коли плану­валася облава на молодь для відправки в Німеччину. Свого сина послав теж на роботу в райх, мовивши: “Як же я людям дивитимуся в очі, коли залишу його дома, а інших відправлю?”. Де тільки мав змогу, заступався за одно­сельців. Коли прийшли червоні “визво­лителі”, Роману за його порядність і доброту виділили 25 років і заслали в один з багатьох сибірських гулагів. Там він і помер.

Як уже згадувалось, старшу із дочок Максимчуків Олю забрали на роботу в Німеччину. Вона довідалась про те, що всю її рідню вбили поляки і тому не повернулася в село, а поїхала до чоловіка в Польщу, бо він був поляк. Під час весілля вона, плачучи, промовила: “Моїх батьків і всю рідню вбили поляки, а я виходжу заміж за поляка!” Нарече­ний страшенно налякався, його мама теж. Вони давай її впрошувати, аби більше ніколи нікому не казала, що вона українка. “І не говори по-українськи при людях”, – застері­гали. А тоді за столом якось ніхто не почув цих слів, і все зам’ялося. Вони жили в Щеціні. Чоловік Мільрачик Мечислав був добрий, спокійний, його мама, свекруха Олі, теж була доброю та щирою. Порядна та чесна сім’я. Народилося троє дітей. Всіх Оля навчила української мови, співати українських пісень. Але тільки вдома, тихо, щоб не чули сусіди.

Загинули поляки:

1.Круліковський, 53 р. – забрала поліція і здала коменданту Устилуга за переховування зброї.

2.Сулик Оксентій (Вікентій), 45 р., вчитель, офіцер польської армії. Пропав безвісти.

Записано 15.02.1993 р. зі слів Мосорук (Шандалко) Олени Романівни, зош. 2, с. 191; Шарка Олександра Пилиповича, зош. 2, с. 193.

На вербну суботу польської паски, 1944 р. німці бомбардували Білин. І відтоді поляки почали виїжджати в Польщу.

У мешканців Ворчина знищено 49 садиб. (ДАВО, ф. 164, оп. 1, спр. 212, арк. 2-67).

Корчунок

Нині не існує.

В селі в основному жили поляки. У 1940 р. в селі було до 300 дворів, з них близько 20-и, в яких жили українці.

Нищення села почалося в 1940 р., коли радянська влада виселила до 20 сімей осадників, десь біля 10 було засуджено, виїхали дві сім’ї німців до Німеччини. Шість поляків і один українець загинули при наступі німців на початку війни 23 червня 1941 р. У червні 1941 р. згоріло повністю кілька десятків дворів і з них люди виїхали, влітку 1943 р. ще згоріли будівлі українські, а весною 1944 р. мадяри майже знищили все село.

Після війни жило до 20 сімей українців, які побу­дували, підремонтували хати і допоміжні споруди. В серпні 1947 організовано колгосп. Село було визнане неперспек­тивним, здирали стріхи з хат, силою змушували залишати свої оселі, вибиратись до Ворчина, Зорі, Залужжя і Усти­луга. Починаючи з 1947 р., на місці колишнього села посаджено ліс на площі 535 гектарів.

Записано 20.02.1999 р. зі слів колишнього лісника Мосорука Віктора Михайловича, 1922 р.н. (м. Володимир-Волинський), зош. 11, с. 15.

Мешканці, які загинули з рук польських боївок:

1.Карван Йосип Якубович, 1895 р.н., 4 класи школи, 22.03.1944 р. застрілений в потилицю.

2.Сиротинська Ганна Трохимівна, 70 р., застрелена. Обох покидали в колодязь. Поховані на кладовищі села П’ятидні. Двір пограбували, забрали зерно, застрелили кабана. Керував і приймав участь у вбивствах і грабежі Балей Тадзік поляк родом з Фунди (тепер Дарницьке).

Записано 16.07.2000 р. зі слів Лігерко (Стельмащук) Марії Деонизівни, 1928 р.н. у с. Корчунок (зош. 13, с. 40); 19.08.2000 р. зі слів Карвана Сергія Йосиповича (сина) 1930 р.н. (нар. у с. Корчунок, живе у с. Залужжя, зош. 13, с. 48).

3.Дубіцький, 35 р. (родом з Ішева).

4.Дубіцька (дружина), 30 р. постріляні влітку 1943 р. Поховані на кладовищі с. Зоря.

5.Маслій, 35 р.

6.Маслій, жінка, 30 р. – постріляні влітку 1943 р.

Записано 16.04.2000 р. у м. Володимирі-Волинському зі слів Лігерко (Стельмащук) Марії Деонизівни, зош. 13, с. 40-41; 20.07.2000 р. зі слів Губерук Софії Миколаївни, 1930 р.н. (нар. у с. Корчунок, жила у с. Тростянка), зош. 13, с. 42; 19.08.2000 р. зі слів Каравана Сергія Йосиповича, 1930 р.н. (нар. у с. Корчунок, мешканець с. Залужжя), зош. 13, с. 48.

Дуже багато молодих поляків забрано на роботу до Німеччини.

Близько 10 поляків вбито німцями, три поляки вбиті весною 1944 р., ймовірно при наступі мельниківців.

Записано 20.07.2000 р. у Тростянці зі слів Губерук Софії Миколаївни (нар. 1930 р. у с. Корчунок), зош. 13, с. 42, 43.

Селиськи

У 1943-1944 рр. у селі була база польських формувань. Часто польські боївки акти терору здійснювали під вигля­дом червоних партизанів, як це було в Людмильполі і Селиськах.

Загинули мешканці села Селиськи:

1.Брудньовський Степан, 69 р., вбитий у липні 1943 р. в Лісках.

2.Брудньовська Катерина, 70 р. вбита в липні 1943 р. в Лісках.

3.Ващук Леонтій Йосипович, 13 р.

4.Дем’янчук Володимир, 55 р.

5.Дем’янчук Єлизавета, 49 р. – подружжя вбите 14.02.1944 р. в селі Пузові (Зоря) в льосі поляка Бухенека. Поховані на кладовищі с. Зоря.

6.Зінкевич Федір Гаврилович, 62 р., вбитий у липні 1943 р. у Селиськах. Похований на кладовищі с. Зоря.

7.Зінкевич Марія Андріївна, 62 р. вбита 14.02.1944 р. у с. Пузові (Зоря). Похована на кладовищі с. Зоря.

8.Корван Параска.

9.Корван Петро.

10.Корбень Надія, 53 р.

11.Курилюк Олексій Миколайович, 17 р., закатований 10.01.1944 р. в с. Селиськах.

12.Курило Прокіп Остапович, 63 р.

13.Ліщук Григорій Гнатович, 21 р., вбитий у червні 1943 р.

14.Лисюк Михайло Іванович, 53 роки, вбитий 10.01.1944 р. у с. Селиськах.

15.Лисюк Семен Іванович, 69 р., вбитий 10.01.1944 р. у с. Селиськах.

16.Лисюк Юхимка, 49 р., підвішена за руки до балки в хаті, знято одяг, різана, кров стікала в ночви під­ставлені під нею, замордована.

17.Ляшук Григорій Антонович, 33 р.,закатований 10 січня 1944 р. Сиротами залишилося четверо дітей.

18.Рекротюк Семен, 40 р.

19.Худий Степан Іванович, 38 р.

20.Худа Каліся, 37 р.

21.Худа Ольга Степанівна, 14 р., сім’я проживала на колонії Королівка на Кутку, де всі були вбиті 1944 р.

22.Чиж Йосип, вбитий.

23.Трус Олена Іванівна, 84 р.

Відразу після закінчення війни в селі було виявлено два поховання. 9.05.1945 р. розкопали могилу в запіллі стодоли Лещука Гната Івановича, де було 10 трупів, перепоховали в садку, а в 1970 р. – на кладовищі села Зоря.

Друга могила була в одного з Маркевичів, де в клуні була катівня. Після війни її теж розкопали, своїх забрали, а невпізнаних засипали. Так і була могила посеред городу до весни 1999 р., коли могила була розкопана і в ній виявилося дев’ять останків. Перепоховані на кладовищі села Зоря 4.06.1999 р.

Записано 30.10.1992 р. зі слів Зінкевича Сергія, Зінкевич Олександри Володимирівни, Лоборук Надії Іванівни, Лоборука Никипора Тихоновича, зош. 2, с. 145; 7.06.1993 р. зі слів Шуби Марії Іванівни, Клипи (Лещук) Галини Гнатівни; 14.06.1993 р. зі слів Пращерука Анатолія Михайловича (племінника Дем’янчуків), зош. 4, с. 46, 47. Див. також: ДАВО, ф. 164, оп. 3, спр. 11 , арк. 14.

Знищено 20 садиб. (ДАВО, ф. 164, оп. 1, спр. 212, арк. 109-144).

 

Змістт