Днями повернулася до Києва з Біломор’я делегація української
громадськості, яка брала участь у традиційних днях пам’яті в урочищі
Сандармох (Республіка Карелія) і на Соловецьких островах
(Архангельська область РФ). Учасники поїздки, що тривала з 1 по 11
серпня ц.р., подолали понад 5000 км (автобусом до Кемі й катером до
селища Соловецького), відвідали Санкт-Петербург, Петрозаводськ,
Медвежогорськ та Повенець – місто з якого починається
Біломорсько-Балтійський канал. На меморіалах члени української
делегації взяли участь у мітингах, поминальних службах, покладанні
до пам’ятників вінків і квітів та долучилися до інших заходів, що
відбуваються під знаком скорботних 70-х роковин Великого терору –
масових політичних репресій 1937–1938 років. Під час поїздки
передано від Київського «Меморіалу» в музейні установи і книгозбірні
громадських організацій закордонних українців добірки видань
історичної тематики.
У столиці Карелії Петрозаводську, Медвежогорську та в урочищі
Сандармох разом із делегацією перебував Герой України поет Дмитро
Павличко (його в Карелії знають і шанують як редактора українського
перекладу карело-фінського народного епосу «Калевала»). На урядовому
рівні в республіці з гостями й місцевими українцями зустрівся
міністр з питань національної політики та зв’язків з релігійними
об’єднаннями Андрій Манін. Опікувалися перебуванням делегації в
Карелії голова правління Товариства української культури «Калина»
Лариса Скрипникова, заступник голови правління Андрій Литвин та інші
активісти товариства, з якими відбулася зустріч у Республіканському
центрі національних культур.
Регулярні поїздки українців до Медвежегорського району почалися
1997 року, коли карельські й пітерські пошуковці віднайшли за озером
Онего таємне місце розстрілів людей. Відтоді урочище Сандармох
відвідали сотні наших земляків – колишні політв’язні, родичі
репресованих, громадські діячі, вчені, митці, журналісти, студенти.
Координатором декількох таких поїздок був у минулому політв’язень
Василь Овсієнко. І в цьогорічній делегації (з водіями автобуса – 35
осіб) були колишні політичні в’язні Григорій Куценко, Валерій
Кравченко, Григорій Гайовий, родичі репресованих Наталя Осьмак –
дочка голови УГВР Кирила Осьмака, Ерік Яцкевич – син ув’язненої,
народжений на Соловках, Тетяна Близнюк, онука в’язня-«соловчанина»,
настоятель Покровської церкви отець Володимир (Черпак), письменник
Леонід Череватенко, журналісти Сергій Шевченко, Тетяна Ігнатченко,
Ольга Веснянка, Тетяна Бирзул, директор Нікопольського регіонального
відділення НДІ козацтва при Інституті історії України НАН України
Владислав Грибовський, заступник голови редколегії видання
«Реабілітовані історією» Ніна Лапчинська. Від громадських
організацій – Валентина Скачко («Меморіал» ім. В. Стуса), Іван
Солтан (Волинська обласна спілка політичних в’язнів і репресованих),
Віктор Федущак («Пошук»), Микола Коробко («Просвіта»), Євген Лупаков
(Київська організація Спілки офіцерів) та інші. Кожну особу
рекомендували ввести до складу делегації ті чи ті установи або
організації. Очолив групу начальник відділу Українського інституту
національної пам’яті Олександр Полонський, якому допомагала в
організаційних питаннях головний спеціаліст відділу цієї ж установи
Ірина Болтасова.
У Медвежогорську 4 серпня відбулися круглий стіл і дискусія на
тему «Виявлення, облік та меморіалізація місць поховань жертв
терору» й розгорнуто виставку «Історія одного розстрілу». У дискусії
взяли участь, зокрема, Віктор Федущак, Дмитро Павличко, Сергій
Шевченко, Ерік Яцкевич, Владислав Грибовський, а також заступник
голови правління товариства «Калина» Олег Місілюк (Петрозаводськ).
Наступного дня до Сандармоху на жалобні церемонії прибули
делегації з України, різних регіонів Росії, представники Латвії,
Литви, Польщі, Фінляндії, Швеції та Естонії. На мітингу біля
соловецького каменя взяв слово і зачитав учасникам днів пам’яті
звернення Президента України Віктора Ющенка тимчасовий повірений у
справах України в Російській Федерації Леонід Осаволюк. Генеральний
консул України у Санкт-Петербурзі Микола Рудько, Дмитро Павличко,
Лариса Скрипникова та деякі члени делегації брали слово біля
гранітного Козацького хреста «Убієнним синам України», який
встановлено у Сандармосі 2004 року. Там виступив і пошуковець Юрій
Дмитрієв з Петрозаводська, який подарував Українському інституту
національної пам’яті книгу «Поминальные списки Карелии» та передав
його представникам власні матеріали досліджень.
Як відомо, тільки на європейській частині Російської Федерації за
кілька десятиріч панування в СРСР комуністичного режиму було знищено
сотні тисяч людей. У концтаборах на території Карелії з-поміж
представників різних держав і народів страчено й багатьох українців.
У 1930-х урочище Сандормох використовувалося як місце масових
розстрілів в’язнів Соловецької тюрми особливого призначення (рос. –
СТОН), серед яких були видатні діячі культури, науки, релігійного та
громадського життя Росії, України, Грузії, Білорусі, Азербайджану...
Україна втратила там Леся Курбаса, Миколу Зерова, Миколу Куліша,
Валер’яна Підмогильного, Павла Филиповича, Мирослава Ірчана, Степана
Рудницького, Матвія Яворського та багатьох інших синів і дочок.
За даними дослідників, до 800 наших земляків закатовано неподалік
Медвежогорська на ділянці, що в документах тогочасних репресивних
органів іменувалася «звичайним місцем виконання вироків». Майже
кожний десятий зі страчених в урочищі за Онезьким озером –
українець... Під карельськими соснами лежать і визначні діячі
«розстріляного відродження», і репресовані селяни, службовці,
робітники, котрих як контрреволюціонерів тримали на Соловках та в
інших радянських концтаборах.
Поїздку-прощу до «північної Голгофи» організував Український
інститут національної пам’яті з участю Українського добровільного
культурно-просвітницького благодійного товариства “Меморіал” ім. В.
Стуса та Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і
репресованих. Вперше за 10 років поїздку прочан до Карелії та на
Соловки здійснено державним коштом – на виконання Указу Президента
України Віктора Ющенка від 21.05.2007 № 431/2007 “Про заходи у
зв’язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових політичних
репресій 1937–1938 років”. У жодній з колишніх радянських республік
немає правового акта, яким було б підтримано таку ініціативу
громадськості. З метою належного вшанування пам’яті репресованих,
привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії країни,
викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології,
відродження національної пам’яті та утвердження нетерпимості до
будь-яких проявів насильства проти людства Президент постановив,
зокрема: Кабінетові Міністрів разом зі Службою безпеки та
Національною академією наук України скласти план заходів і
забезпечити як цього літа, так і в наступних роках участь
української делегації у зазначених днях пам’яті.
На біломорський архіпелаг українці прибули вночі 6 серпня катером
«Печак». Переважна більшість членів делегації поселилася у споруді
барачного типу (для Соловків це не дивина: у такі дні в готелях
бракує вільних місць). Увечері охочі відвідали Заяцькі острови, де
за табірної доби був жіночий штрафізолятор. А наступного ранку за
програмою днів пам’яті побували на оглядовій екскурсії зі
співробітницею музею-заповідника Ольгою Бочкарьовою у Соловецькому
кремлі, оглянули нові виставки й експозиції. Вдень взяли участь у
мітингу біля соловецького каменя (серед промовців були, зокрема,
представники московського і пітерського «Меморіалу» Олександр
Даніель та Ірина Фліге, від українців виступили Микола Рудько й
Наталія Осьмак). Літію біля Поклінного хреста відслужив отець
Володимир (Черпак). Помолилися також за упокій усіх соловецьких
мучеників на місці зруйнованої Онуфріївської церкви на старому
монастирському кладовищі.
Наступного дня українці відвідали храм Вознесіння на Сікирній
горі (там колись був чоловічий штрафний ізолятор), прочитали
молитву, взяли участь у меморіальній акції «Свіча пам’яті» біля
Поклінного хреста. Вдень у Соловецькому кремлі в підхижі Сушила
оглянули камеру, в якій колись тримали останнього кошового отамана
Запорозької Січі Петра Калнишевського (25 років ув’язнення). А
увечері в Будинку культури відбувся круглий стіл з проблем вивчення
епохи ГУЛАГу. У вільний час паломники мали змогу купатися у Святому
озері й Білому морі (дні були сонячні та спекотні, білі ночі –
прохолодні).
Делегація виконала все заплановане і зранку 9 серпня відбула «Печаком»
із Соловків до Кемі, а звідти автобусом через Медвежогорськ, Псков
та територію Білорусі повернулася до столиці України 11 серпня.
/З офіційного прес-релізу організаторів
експедиції/