Меморіальна дошка
“Пам’яті жертв НКВС Дубенської в’язниці.
Меморіальна дошка пам'яті жертв НКВС на стіні діючої колонії строгого режиму для неповнолітніх на початку вул. Сурмичі.
Текст: "Світлій пам’яті жертв комуністичних репресій, розстріляних енкаведистами в Дубенській в’язниці в червні 1941 року"
Базальт, чорний граніт. Автор – дубенський художник В. Захаров. У 2002 р. дошка була знищена, а в травні 2003 р. на її місці встановлена нова, виготовлена майстрами Івано-Долинського базальтового кар'єру Костопільського р-ну. Біля самої автодороги встановлений залізний покажчик-маяк, оскільки меморіальна дошка прихована від очей проїжджаючих.
Тут знаходиться масове поховання більше 500 жертв НКВС червня 1941 р. Частина поховання залишилася в «зоні». На ній побудована стіна з могутнім фундаментом житлового приміщення для ув'язнених і туалет. Ексгумація не проводилася. Останніми роками, на численні вимоги громадськості, на західній стіні в'язниці, з боку вул. Сурмичі, відкрита на кошти міської адміністрації меморіальна дошка убитим.
Дубно – розстріли 1941. Арсен Шумовський .
Дубенська в’язниця існувала ще з царських часів. Радянським «визволителям» у ній було замало місця для упокорення щойно возз’єднаних «рідних братів». Тому використали п’ятиповерховий млин, що височів над річкою при в’їзді до міста (передмістя Сурмичі). Млин відремонтували, розділили поверхи, влаштували камери, у яких зробили залізні долівки, двері, віконечка, і т.д. Швидко й ця в’язниця була переповнена, невільники у камерах могли лише стояти від тісноти. Утримували там молодь, переважно сільську. Були серед них законспіровані групи опору, була і нейтральна, пасивна молодь, не прихильна до нової влади.
У червневі дні 1941 р. Волинь здригнулася від лютої розправи. Почалася хаотична евакуація «контрреволюціонерів» і «націоналістів». Розстріли проводилися вночі. Вдень, щойно втекла тюремна обслуга, озброєні юнаки з навколишніх сіл та місцеве населення кинулися до тюрми. Побачене було жахливим. Усі долівки коридорів залиті кров’ю, що витікала з-під дверей камер. Чулися крики про порятунок та стогін поранених. На одному з поверхів усі уціліли – катам забракло часу. Решта були помордовані. Стріляли кати з автоматів через віконечка. Прибулі виламували двері, рятуючи кілька десятків ще живих. Тоді загинули там і арештовані у Мирогощі 13 хлопців та одна дівчина Зоя. Їй було відрізано груди, все тіло сколоте багнетами.
Поховали хлопців на міському кладовищі, у спільній могилі, а поруч – Зою. Так хотіла її мати.
Джерело: газета «Наше дзеркало» 6.05.04 р.
