«Через ГУЛАГ у Комі АРСР пройшло більше мільйона ув’язнених»

Міхаіл Рогачов: «Через ГУЛАГ у Комі АРСР пройшло більше мільйона ув’язнених»

Цього року Росія відзначає 70-річчя однієї з найскорботніших дат в своїй історії – піку «сталінських репресій». 30 липня 1937 року з санкції Політбюро ЦК ВКП(б) був підписаний оперативний наказ НКВС № 00447 «Об операции по репрессированию бывших кулаков, уголовников и других антисоветских элементов». Відповідно до цього наказу з 5 серпня 1937 року в СРСР була розпочата масова репресивна акція по позасудовому знищенню «ворогів народу», причому не лише політичних. У кожному регіоні країни діяла своя «трійка». Всі антирадянські елементи розбивалися на дві категорії: найбільш і менш ворожі. Якщо перших розстрілювали, то другим давали терміни від 8 до 10 років. Комі край в 1930-50-і роки став одним з «островів» обширного архіпелагу ГУЛАГ, через який пройшли сотні тисяч ув’язнених, а ще були засланці і спецпоселенці. Майже десять років темою репресій займається голова правління Комі республіканського доброчинного громадського Фонду жертв політичних репресій «Покаяние», кандидат історичних наук Міхаіл Рогачов. З ним ми зустрілися напередодні цієї дати.

- Міхаіл Борісовіч, скільки ж жителів республіки стали жертвами репресій?

- У оперативному наказі НКВС № 00447 наперед було визначено, скільки в СРСР належало виявити ворогів - 269 тисяч, з них 77 тисяч підлягали розстрілу. Ці числа складалися з суми «лімітів» по кожному регіону. Для Комі АССР цей ліміт був визначений в 400 чоловік: 100 чоловік - що підлягають розстрілу, і ще 300 повинні бути репресовані. У інших фіно-угорських республіках він був набагато вищий. Наприклад, в Марійській і Мордовській АРСР по 1800 чоловік в кожній. Начебто незрозуміло, як це в Москві визначили, який регіон більш «заражений ворогами», а який – менш. Проте все стає ясним, якщо провести просту арифметичну операцію – розділити число «ворогів» на чисельність жителів області або республіки. І вийде, що «засміченість» «ворогами» в кожному регіоні була приблизно однаковою - 0,1 – 0,15 відсотка населення. Таке ось «правосуддя навпаки» - спочатку визначили «зверху» число злочинців, а потім вже почали шукати самих злочинців. Проте в багатьох регіонах місцева влада просила збільшити «ліміт ворогів». У результаті «за наказом НКВС № 00447» були розстріляні і відправлені до таборів більше 600 тисяч чоловік. Треба відзначити, що Комі АРСР особливим завзяттям не відрізнялася. За нашими даними, «трійка» при НКВС Комі по політичних статтях засудила близько 400 чоловік. А ще були і неполітичні.

Та варто нагадати, що в рамках «операції за наказом НКВС № 00447» проводилася окрема операція – по знищенню в’язнів таборів. У Комі АССР вона була суттєво масштабніша, ніж операція проти місцевого населення, куди, втім, входили не тільки корінні жителі, але і спецпоселенці, засланці і вислані. Всього, згідно «розстрільних актів», були розстріляні 2517 ув’язнених, з них приблизно половина була засуджена за політичними статтями. Більшість вироків були приведені у виконання в спеціально призначених для цього лагпунктах Цегляний завод під Воркутою і Нова Ухтарка недалеко від Ухти.

- На скільки років або місяців затягнувся «пік репресій»?

- Операція планувалася на чотири місяці, але розтягнулася більш ніж на півроку. Пік репресій припав на осінь 1937 – весну 1938 років. Проте треба мати на увазі, що в 1937-1938 роках репресії не обмежувалися тільки виконання «наказу 00407». Ця операція була визначена окремим наказом і проводилася спеціально створеними органами – «трійками». Але ж ще і в «звичайному порядку» за політичними статтями весь рік ухвалювали вироки і інші судові та несудові органи. У Комі АРСР у ці два роки, за нашими даними, число засуджених, у тому числі і в рамках «наказу № 00447», склало 2 тисячі 60 чоловік, з них близько 1500 були в’язнями, спецпоселенцями і засланцями.

- Фонд «Покаяние» - унікальне явище в масштабах країни. Адже в такому об'ємі, як в Комі, робота з увічнення пам'яті жертв Гулага не проводиться більше ніде в Росії. До того ж у Комі є ще одна яскрава особливість - це єдина в Росії державна програма, що фінансується з республіканського бюджету. З чим це пов'язано?

- Безумовно, позначається те, що наша республіка мимоволі стала одним з основних регіонів СРСР, куди засилали і висилали на спецпоселення, де розміщувалися табори. Через ГУЛАГівські табори в Комі АССР пройшло більше мільйона ув’язнених - політичних і неполітичних. Більше ста тисяч чоловік було вислано на спецпоселення. Це не тільки росіяни. Виходить, що ми перед всім світом відповідальні за збереження їх пам'яті. Напевно, влада це розуміє і відповідальніше, ніж в інших регіонах, відноситься до збереження пам'яті про жертви політичних репресій. Тільки не треба забувати, що починалося все з товариств «Меморіал» в Ухті, Воркуті, Сиктивкарі і Сосногорську. І сьогодні «меморіальський» рух в республіці - помітна громадська сила. А фонду «Покаяние» - майже десять років. Республіканської програми «Покаяние» зараз формально вже немає, але держава продовжує фінансування заходів щодо увічнення пам'яті жертв політичних репресій. Головне, але не єдине з них - видання Комі республіканського мартирологу жертв політичних репресій «Покаяние». Видано вісім томів у десяти книгах. Вони включають більше 76 тисяч біографій репресованих, 1192 документи, 66 текстів спогадів, 765 фотографій. Для нас дуже важливо, що щорічно збільшується число організацій і громадян, у тому числі і іноземців, що допомагають фонду своїми пожертвуваннями. Адже це один з показників того, що ми робимо потрібну справу.

- У роки репресій в Комі мимоволі «побували» багато відомих людей: письменники, філософи, артисти, політики. Назвіть декілька найцікавіших з них.

- У Абезі похований видатний філософ Лєв Карсавін. У таборах загинули святі митрополит Одеський Анатолій (Грісюк), єпископ Рильській Іоанн (Пашин), архімандрит Фєогєн (Козирєв), ієрей Владімір (Талюш), послушник Сергій Крєстніков. Серед тих, що відбували термін – відомий український письменник Остап Вишня, видатні геологи Н.Н.Тіхоновіч, К.Г.Войновскій-Крігєр, історики академіки М.А.Коростовцев і Ю.В.Готье, поет Ярослав Смєляков, кінодраматург Алєксєй Каплєр, актор Михайло Названов – всіх не перелічиш. А взагалі-то, мені не подобається це питання, що часто ставиться. Прямо якась «ГУЛАГівська Дошка Пошани», предмет гордості. «А у нас стільки-то академіків і народних артистів сиділо. А у вас?» А хто пригадає про сотні тисяч «простих людей», що безвинно опинилися в таборах? Хто зможе сказати, скільки з тих, що згинули за колючкою могли б стати видатними письменниками, вчителями, ученими, музикантами?

- У 1992 році вийшов указ Єльцина « О снятии ограничительных грифов с законодательных и иных актов, служивших основанием для массовых репрессий...» Справи були відкриті для журналістів і істориків. Але в липні 2006 року міністр культури Соколов, міністр внутрішніх справ Нургалієв і директор ФСБ Патрушев видали новий наказ про порядок доступу до справ реабілітованих. Тепер їх можуть читати тільки прямі родичі. Можливо, влада, вводячи обмеження, вважає, що не потрібно більше піднімати тему репресій?

- Та хто їх знає, що вони вважають. Напевно, хотіли як краще, а вийде... У нас держава завжди претендувала на право вирішувати, що можна знати громадянинові, а чого йому краще не знати. Тепер може вийти так – справа на 20 чоловік, а ні у кого ніби родичів не залишилося. І документи автоматично назавжди стають секретними. І це при тому, що, скільки мені пам'ятається, указ Президента ніхто не відміняв. Виходить, що інструкція ця незаконна. І хто на це звертає увагу?

- Як позначилося на житті і економіці республіки те, що саме тут опинився один з центрів ГУЛАГу?

- ГУЛАГ створив промисловість Комі АРСР. Все вугілля, вся нафта видобувалися таборами. Перед війною майже вся електроенергія отримувалася в таборах, вони ж заготовлювали близько половини всієї деревини (правда, лісозаготівельні табори працювали виключно на ГУЛАГ). Саме в'язні таборів побудували Пєчорську залізницю. Майже всі сучасні міста республіки «виросли» з ГУЛАГу. У 1940 році серйозно розглядалося питання про перенесення столиці Комі АССР в Ухту, центр Ухтіжемлага, причому ініціатива виходила від республіканської влади. Але тут почалася війна, і стало не до цього.

- Але, можливо, з погляду влади, ці жертви виправдані? Адже он скільки побудували, дали країні нафту, газ, вугілля, радій. ГУЛАГ - це, звичайно, погано, але враховуючи реалії того часу, без використання примусової праці ув’язнених освоїти Північ було неможливо.

- А чи треба було його у той час так освоювати? Ця «ГУЛАГівська індустріалізація» сплачена десятками тисяч життів. Ми і зараз не можемо назвати точно число померлих в’язнів. Бурхлива виробнича діяльність таборів приносила мільйонні збитки, була безсистемною, непродуманою. Навіщо було десять років в нелюдських умовах здобувати воркутинске вугілля, якщо його неможливо було вивезти? Адже залізниця запрацювала лише у 1941 році. Навіщо було видобувати ухтинську нафту, до ладу не розвідавши її запаси? За 1929-1937 роки в Ухті було видобуто трохи більше 135 тисяч тонн нафти. А на Сахаліні тільки за 1937 рік – 355 тисяч тонн, у Середній Азії – понад 840 тисяч тонн. І це далеко не найкрупніші райони нафтопромислів СРСР. А то ж залізничне будівництво? Ще у 1929 році почали будувати залізницю Пінюг - Сиктивкар, та так і недобудували. Чи треба було будувати у той час міста в Заполяр'ї і Приполяр'ї, якщо їх неможливо було нормально забезпечувати?

ГУЛАГ завдав величезних втрат традиційному місцю проживання комі. Велася безсистемна вирубка лісів, що серйозно вплинула на екологію. У Комі краї фактично з'явилося «інше населення». У 1939 році «офіційне населення» республіки складало 320 тисяч чоловік, а «табірне» - 112 тисяч чоловік. Багато колишніх ув’язнених залишилися жити в республіці. І серед них були не тільки колишні політичні, але і кримінальні злочинці. Їх-то якраз було більше. У результаті почала мінятися демографічна ситуація. І це далеко не все негативні наслідки «ГУЛАГівського минулого», багато з яких ми не подолали і нині.

- Міхаіл Борісовіч, наскільки нам відомо, вашої сім'ї репресії не торкнулися. Звідки ж така пристрасть саме до цієї теми?

- А чому ви вирішили, що ця тема стосується тільки тих, хто постраждав від політичних репресій? За цією логікою Велика Вітчизняна війна повинна бути цікава тільки тим, чиї батьки і діди не повернулися з фронту. А взагалі-то, це не пристрасть і не захоплення. Якби я міг робити те, що мені дійсно цікаве, то написав би дві книги, які, як мені здається, були б цікаві не лише мені. Перша - продовження книги про історію Усть-Сисольска - про Сиктивкар 1920-1950-х років, і друга - про історію Російської православної церкви в Комі краї. Тільки, боюся, окремі заготовки так і не стануть книгами. Тому що вісімнадцять років тому я, чесно кажучи, більше з цікавості, прийшов на організаційні збори Сиктивкарського «Меморіалу», і Рєвольт Івановіч Пімєнов запропонував мені допомагати репресованим - як історикові, знайомому з архівною роботою. Спочатку все більше шукали документи, що доводять застосування політичних репресій і що допомагають реабілітувати людину або сім'ю, тепер – в основному про долі зниклих в таборах і на засланні на прохання рідних. Я вислухав і прочитав не сотні – тисячі страшних історій. І якщо чимось можу допомогти в пошуку, то мушу це зробити. Тепер це вже обов'язок, від якого нікуди не подітися, – адже люди мені вірять. І більшість моїх статей на тему політичних репресій «виросли» з конкретних історій. Але особливо хочу підкреслити - пошуком займаюся зовсім не я один. Нас багато – «меморіальці» Ухти, Воркути, архівісти ФСБ, МВС, Національного архіву, архіву ЗАГСу... Я просто не можу назвати всіх поіменно.

Розмовляв Артур Артєєв

Джерело: http://www.mskomi.ru/n/article.php/820

Переклад з російської - В.Ф.

статті	fr
fr	«Через ГУЛАГ у Комі АРСР пройшло більше мільйона ув’язнених» Міхаіл Рогачов: «Через ГУЛАГ у Комі АРСР пройшло більше мільйона ув’язнених» Цього року Росія відзначає 70-річчя однієї з найскорботніших дат в своїй історії – піку «сталінських репресій». 30 липня 1937 року з санкції Політбюро ЦК ВКП(б) був підписаний оперативний наказ НКВС № 00447 «Об операции по репрессированию бывших кулаков, уголовников и других антисоветских элементов». Відповідно до цього наказу з 5 серпня 1937 року в СРСР була розпочата масова репресивна акція по позасудовому знищенню «ворогів народу», причому не лише політичних. У кожному регіоні країни діяла своя «трійка». Всі антирадянські елементи розбивалися на дві категорії: найбільш і менш ворожі. Якщо перших розстрілювали, то другим давали терміни від 8 до 10 років. Комі край в 1930-50-і роки став одним з «островів» обширного архіпелагу ГУЛАГ, через який пройшли сотні тисяч ув’язнених, а ще були засланці і спецпоселенці. Майже десять років темою репресій займається голова правління Комі республіканського доброчинного громадського Фонду жертв політичних репресій «Покаяние», кандидат історичних наук Міхаіл Рогачов. З ним ми зустрілися напередодні цієї дати. - Міхаіл Борісовіч, скільки ж жителів республіки стали жертвами репресій? - У оперативному наказі НКВС № 00447 наперед було визначено, скільки в СРСР належало виявити ворогів - 269 тисяч, з них 77 тисяч підлягали розстрілу. Ці числа складалися з суми «лімітів» по кожному регіону. Для Комі АССР цей ліміт був визначений в 400 чоловік: 100 чоловік - що підлягають розстрілу, і ще 300 повинні бути репресовані. У інших фіно-угорських республіках він був набагато вищий. Наприклад, в Марійській і Мордовській АРСР по 1800 чоловік в кожній. Начебто незрозуміло, як це в Москві визначили, який регіон більш «заражений ворогами», а який – менш. Проте все стає ясним, якщо провести просту арифметичну операцію – розділити число «ворогів» на чисельність жителів області або республіки. І вийде, що «засміченість» «ворогами» в кожному регіоні була приблизно однаковою - 0,1 – 0,15 відсотка населення. Таке ось «правосуддя навпаки» - спочатку визначили «зверху» число злочинців, а потім вже почали шукати самих злочинців. Проте в багатьох регіонах місцева влада просила збільшити «ліміт ворогів». У результаті «за наказом НКВС № 00447» були розстріляні і відправлені до таборів більше 600 тисяч чоловік. Треба відзначити, що Комі АРСР особливим завзяттям не відрізнялася. За нашими даними, «трійка» при НКВС Комі по політичних статтях засудила близько 400 чоловік. А ще були і неполітичні. Та варто нагадати, що в рамках «операції за наказом НКВС № 00447» проводилася окрема операція – по знищенню в’язнів таборів. У Комі АССР вона була суттєво масштабніша, ніж операція проти місцевого населення, куди, втім, входили не тільки корінні жителі, але і спецпоселенці, засланці і вислані. Всього, згідно «розстрільних актів», були розстріляні 2517 ув’язнених, з них приблизно половина була засуджена за політичними статтями. Більшість вироків були приведені у виконання в спеціально призначених для цього лагпунктах Цегляний завод під Воркутою і Нова Ухтарка недалеко від Ухти. - На скільки років або місяців затягнувся «пік репресій»? - Операція планувалася на чотири місяці, але розтягнулася більш ніж на півроку. Пік репресій припав на осінь 1937 – весну 1938 років. Проте треба мати на увазі, що в 1937-1938 роках репресії не обмежувалися тільки виконання «наказу 00407». Ця операція була визначена окремим наказом і проводилася спеціально створеними органами – «трійками». Але ж ще і в «звичайному порядку» за політичними статтями весь рік ухвалювали вироки і інші судові та несудові органи. У Комі АРСР у ці два роки, за нашими даними, число засуджених, у тому числі і в рамках «наказу № 00447», склало 2 тисячі 60 чоловік, з них близько 1500 були в’язнями, спецпоселенцями і засланцями. - Фонд «Покаяние» - унікальне явище в масштабах країни. Адже в такому об'ємі, як в Комі, робота з увічнення пам'яті жертв Гулага не проводиться більше ніде в Росії. До того ж у Комі є ще одна яскрава особливість - це єдина в Росії державна програма, що фінансується з республіканського бюджету. З чим це пов'язано? - Безумовно, позначається те, що наша республіка мимоволі стала одним з основних регіонів СРСР, куди засилали і висилали на спецпоселення, де розміщувалися табори. Через ГУЛАГівські табори в Комі АССР пройшло більше мільйона ув’язнених - політичних і неполітичних. Більше ста тисяч чоловік було вислано на спецпоселення. Це не тільки росіяни. Виходить, що ми перед всім світом відповідальні за збереження їх пам'яті. Напевно, влада це розуміє і відповідальніше, ніж в інших регіонах, відноситься до збереження пам'яті про жертви політичних репресій. Тільки не треба забувати, що починалося все з товариств «Меморіал» в Ухті, Воркуті, Сиктивкарі і Сосногорську. І сьогодні «меморіальський» рух в республіці - помітна громадська сила. А фонду «Покаяние» - майже десять років. Республіканської програми «Покаяние» зараз формально вже немає, але держава продовжує фінансування заходів щодо увічнення пам'яті жертв політичних репресій. Головне, але не єдине з них - видання Комі республіканського мартирологу жертв політичних репресій «Покаяние». Видано вісім томів у десяти книгах. Вони включають більше 76 тисяч біографій репресованих, 1192 документи, 66 текстів спогадів, 765 фотографій. Для нас дуже важливо, що щорічно збільшується число організацій і громадян, у тому числі і іноземців, що допомагають фонду своїми пожертвуваннями. Адже це один з показників того, що ми робимо потрібну справу. - У роки репресій в Комі мимоволі «побували» багато відомих людей: письменники, філософи, артисти, політики. Назвіть декілька найцікавіших з них. - У Абезі похований видатний філософ Лєв Карсавін. У таборах загинули святі митрополит Одеський Анатолій (Грісюк), єпископ Рильській Іоанн (Пашин), архімандрит Фєогєн (Козирєв), ієрей Владімір (Талюш), послушник Сергій Крєстніков. Серед тих, що відбували термін – відомий український письменник Остап Вишня, видатні геологи Н.Н.Тіхоновіч, К.Г.Войновскій-Крігєр, історики академіки М.А.Коростовцев і Ю.В.Готье, поет Ярослав Смєляков, кінодраматург Алєксєй Каплєр, актор Михайло Названов – всіх не перелічиш. А взагалі-то, мені не подобається це питання, що часто ставиться. Прямо якась «ГУЛАГівська Дошка Пошани», предмет гордості. «А у нас стільки-то академіків і народних артистів сиділо. А у вас?» А хто пригадає про сотні тисяч «простих людей», що безвинно опинилися в таборах? Хто зможе сказати, скільки з тих, що згинули за колючкою могли б стати видатними письменниками, вчителями, ученими, музикантами? - У 1992 році вийшов указ Єльцина « О снятии ограничительных грифов с законодательных и иных актов, служивших основанием для массовых репрессий...» Справи були відкриті для журналістів і істориків. Але в липні 2006 року міністр культури Соколов, міністр внутрішніх справ Нургалієв і директор ФСБ Патрушев видали новий наказ про порядок доступу до справ реабілітованих. Тепер їх можуть читати тільки прямі родичі. Можливо, влада, вводячи обмеження, вважає, що не потрібно більше піднімати тему репресій? - Та хто їх знає, що вони вважають. Напевно, хотіли як краще, а вийде... У нас держава завжди претендувала на право вирішувати, що можна знати громадянинові, а чого йому краще не знати. Тепер може вийти так – справа на 20 чоловік, а ні у кого ніби родичів не залишилося. І документи автоматично назавжди стають секретними. І це при тому, що, скільки мені пам'ятається, указ Президента ніхто не відміняв. Виходить, що інструкція ця незаконна. І хто на це звертає увагу? - Як позначилося на житті і економіці республіки те, що саме тут опинився один з центрів ГУЛАГу? - ГУЛАГ створив промисловість Комі АРСР. Все вугілля, вся нафта видобувалися таборами. Перед війною майже вся електроенергія отримувалася в таборах, вони ж заготовлювали близько половини всієї деревини (правда, лісозаготівельні табори працювали виключно на ГУЛАГ). Саме в'язні таборів побудували Пєчорську залізницю. Майже всі сучасні міста республіки «виросли» з ГУЛАГу. У 1940 році серйозно розглядалося питання про перенесення столиці Комі АССР в Ухту, центр Ухтіжемлага, причому ініціатива виходила від республіканської влади. Але тут почалася війна, і стало не до цього. - Але, можливо, з погляду влади, ці жертви виправдані? Адже он скільки побудували, дали країні нафту, газ, вугілля, радій. ГУЛАГ - це, звичайно, погано, але враховуючи реалії того часу, без використання примусової праці ув’язнених освоїти Північ було неможливо. - А чи треба було його у той час так освоювати? Ця «ГУЛАГівська індустріалізація» сплачена десятками тисяч життів. Ми і зараз не можемо назвати точно число померлих в’язнів. Бурхлива виробнича діяльність таборів приносила мільйонні збитки, була безсистемною, непродуманою. Навіщо було десять років в нелюдських умовах здобувати воркутинске вугілля, якщо його неможливо було вивезти? Адже залізниця запрацювала лише у 1941 році. Навіщо було видобувати ухтинську нафту, до ладу не розвідавши її запаси? За 1929-1937 роки в Ухті було видобуто трохи більше 135 тисяч тонн нафти. А на Сахаліні тільки за 1937 рік – 355 тисяч тонн, у Середній Азії – понад 840 тисяч тонн. І це далеко не найкрупніші райони нафтопромислів СРСР. А то ж залізничне будівництво? Ще у 1929 році почали будувати залізницю Пінюг - Сиктивкар, та так і недобудували. Чи треба було будувати у той час міста в Заполяр'ї і Приполяр'ї, якщо їх неможливо було нормально забезпечувати? ГУЛАГ завдав величезних втрат традиційному місцю проживання комі. Велася безсистемна вирубка лісів, що серйозно вплинула на екологію. У Комі краї фактично з'явилося «інше населення». У 1939 році «офіційне населення» республіки складало 320 тисяч чоловік, а «табірне» - 112 тисяч чоловік. Багато колишніх ув’язнених залишилися жити в республіці. І серед них були не тільки колишні політичні, але і кримінальні злочинці. Їх-то якраз було більше. У результаті почала мінятися демографічна ситуація. І це далеко не все негативні наслідки «ГУЛАГівського минулого», багато з яких ми не подолали і нині. - Міхаіл Борісовіч, наскільки нам відомо, вашої сім'ї репресії не торкнулися. Звідки ж така пристрасть саме до цієї теми? - А чому ви вирішили, що ця тема стосується тільки тих, хто постраждав від політичних репресій? За цією логікою Велика Вітчизняна війна повинна бути цікава тільки тим, чиї батьки і діди не повернулися з фронту. А взагалі-то, це не пристрасть і не захоплення. Якби я міг робити те, що мені дійсно цікаве, то написав би дві книги, які, як мені здається, були б цікаві не лише мені. Перша - продовження книги про історію Усть-Сисольска - про Сиктивкар 1920-1950-х років, і друга - про історію Російської православної церкви в Комі краї. Тільки, боюся, окремі заготовки так і не стануть книгами. Тому що вісімнадцять років тому я, чесно кажучи, більше з цікавості, прийшов на організаційні збори Сиктивкарського «Меморіалу», і Рєвольт Івановіч Пімєнов запропонував мені допомагати репресованим - як історикові, знайомому з архівною роботою. Спочатку все більше шукали документи, що доводять застосування політичних репресій і що допомагають реабілітувати людину або сім'ю, тепер – в основному про долі зниклих в таборах і на засланні на прохання рідних. Я вислухав і прочитав не сотні – тисячі страшних історій. І якщо чимось можу допомогти в пошуку, то мушу це зробити. Тепер це вже обов'язок, від якого нікуди не подітися, – адже люди мені вірять. І більшість моїх статей на тему політичних репресій «виросли» з конкретних історій. Але особливо хочу підкреслити - пошуком займаюся зовсім не я один. Нас багато – «меморіальці» Ухти, Воркути, архівісти ФСБ, МВС, Національного архіву, архіву ЗАГСу... Я просто не можу назвати всіх поіменно. Розмовляв Артур Артєєв Джерело: http://www.mskomi.ru/n/article.php/820 Переклад з російської - В.Ф.	fr
	назад 25/07/07