Нюрнберг-2.

У пошуках інформації про пам'ятники жертвам більшовицького терору потрапила у мої руки книга Копися Володимира "Мої роки, моє життя належать Україні". У ній міститься опис актуальних і сьогодні подій, що відбувалися в 90-х роках минулого століття. На сторінках 234-249 цієї книги автор подав звіт підготовки і проведення в м. Борислав Львівської обл. громадського суду м. Борислава у справі діяльності КПСС-КПУ від 5 вересня 1993 року. Хоча "Пошук" - неполітичне об'єднання, але наші дослідження безумовно підтверджують злочинність комуністичного режиму, діяльність якого досі не засуджено нашою державою.

Я пропоную вам почитати сканований текст. Можливо, від стане у нагоді у підготовці нових громадських акцій.

В.Федущак.

Володимир Копись.

<…> Потрібно було шукати нових методів надання поштовху в русі національного відродження. Таким поштовхом міг би стати процес над злочинною діяльністю комуністичної партії, спочатку на низах, а потім на всеукраїнському і навіть світовому рівнях.

На засіданні проводу міської організації КУНу 23 січня прийнято звернення до сесії міської ради та проект ухвали з цього питання. А вже 26.02.1993 р. сесією Бориславської міської ради було прийнято ухвалу за № 150 „Про комісію для розслідування діяльності ВКП(б)-КПСС-КПУ на території Бориславської міської ради народних депутатів", в якій записано: „У зв'язку з активізацією діяльності в Україні ворожих українському народові та державній незалежності комуністичних структур міська рада народних депутатів ухвалила:

1. Створити комісію для розслідування злочинної діяльності ВКП(б)-КПСС-КПУ на території міської ради в такому складі:
1. Володимир Копись.
2. Мирослав Андрушків.
3. Омелян Крупа.
4. Роман Тюхтій.
5. Любов Дадацька.
6. Яків Веселовський.
7. Роман Копись.

2. Доручити комісії збір документів і матеріалів для проведення громадського процесу з метою розкриття злочинів КПУ-КПСС проти українського народу".

Усвідомлюючи, який великий обсяг роботи доведеться провести комісії, я запропонував звернутись до міських громадсько-політичних організацій з пропозицією створити оргкомітет для опрацювання відповідних матеріалів та документів. До складу оргкомітету ввійшли представники від:
1. Товариства політв'язнів і репресованих.
2. Братства вояків ОУН-УПА.
3. Конгресу Українських Націоналістів.
4. Української Республіканської партії.
5. Народного Руху України.
6. Товариства „Меморіал".
7. Товариства „Надсяння".
8. Товариства „Лемківщина".
9. Товариства „Просвіта".
10. Союзу Українок.
11. Спілки ветеранів України.
12. Асоціації інтелігенції.

На засіданні оргкомітету головою обрано Любов Дадацьку і затверджено склад громадського суду:
Голова: Володимир Копись - голова Проводу міської організації Конгресу Українських Націоналістів.

Члени суду:
1. Анастасія Закидальська - член Проводу МО Конгресу Українських Націоналістів.
2. Василь Андрушків - член Проводу МО Народного Руху України.
Секретар суду: Корнелія Шидловська - член Проводу МО Конгресу Українських Націоналістів.
Громадський прокурор Ірина Сеник - голова МО Союзу Українок, член Проводу МО Конгресу Українських Націоналістів.

Членам оргкомітету, кожному конкретно, доручені напрямки діяльності, за якими за півроку мали бути опрацьовані архівні документи, досліджені і проаналізовані матеріали засобів масової інформації, проведене опитування свідків, очевидців, потерпілих, досліджена наукова література, постанови та рішення компартійних органів всіх рівнів і т. ін. Усім роздано підписні листи для збору підписів з вимогою судити КПСС-КПУ. <…>

<...>

ОБВИНУВАЧУВАЛЬНИЙ ВИСНОВОК
у справі діяльності КПСС-КПУ

Заборонена Указом Президії Верховної Ради України після путчу у серпні 1991 року КПСС-КПУ, перефарбувавшись у різноманітні „соціалістичні" та „партии труда", прикриваючись фразеологією про соціальний захист та національні інтереси, веде рішучу боротьбу за реставрацію комуністичного суспільства, з якого ми ще й не змогли вийти, за реставрацію СССР і тоталітарної системи. Ми знаємо ціну тим уболіванням.

На совісті КПСС-КПУ більше ста мільйонів жертв „в ім'я світлого майбутнього": убитих на фронтах розв'язаних більшовиками воєн, закатованих у тюрмах і таборах, померлих від голоду, десятки знищених народів, знищене село, зруйнована економіка, розтоптана людська гідність, новий тип людини „гомо советікус" і „гомо хапіенс", економічна катастрофа України, довершена Чорнобилем, тотальна русифікація народів, експорт тоталітарної комуністичної системи в Європу, Азію, Африку, Америку.

Усе це зробила „розум, честь і совість нашої епохи" - КПСС, а фактично без совісті, без честі і без розуму бо, керуючись розумом, таких злочинів не вчинила б жодна організація чи партія.

КПУ була і є складовою частиною КПСС. Вона створена у Москві, її перші з'їзди проходили у Москві, бо в Україні вона не мала ні ґрунту, ні прихильників. КПУ неухильно виконувала волю Кремля. Суд над КПСС-КПУ проводимо, щоб остаточно вибити ґрунт з-під ніг більшовиків; для вироблення в суспільстві стійкого імунітету проти комуністичної ідеології, яка була і залишається злочинною по своїй суті; щоб усунути перешкоду створення гармонійно розвиненого суспільства на шляху розбудови незалежної України.

На основі аналізу марксистської ідеології, на основі всім відомих фактів страшної злочинності, на основі свідчень живих і мертвих жертв ленінізму звинувачуємо КПСС-КПУ у злочинах.*(Перелік злочинів читайте у вироку суду).

Першому слово надається п. Р. Тарнавському. Його виступ подаємо без скорочення, оскільки він стосується подій в м. Бориславі.

ВИСТУП на громадському суді проти КПСС-КПУ
Романа Тарнавського представника Бориславської історико-просвітницької організації „Меморіал" 5 вересня 1993 року м. Борислав

Злочини КПСС-КПУ в правоохоронних органах НКВД в м. Бориславі в 1939-1941 роках

Не можна пролити більше людської крові, ніж її пролили більшовики, не можна собі уявити більш цинічної форми, ніж та, в яку одягнутий більшовицький терор. Це система, котра знайшла своїх ідеологів, це система планомірного проведення в життя насильства, це такий відкритий апогей вбивств, до якого не доходила ще жодна влада у світі. Моральний жах терору, його розтліваючий вплив на людську психіку полягає врешті-решт не в окремих вбивствах, і навіть не в кількості, а саме в системі. (С. П. Мельгунов. „Красний террор в России").

Злочинну діяльність у правоохоронній системі КПСС розпочала буквально з моменту насильницького захоплення влади в жовтні 1917 р. Пригадаймо хоча б як більшовики на початку 1918 р. розігнали Установчі збори, червоний терор проти ворогів так званої „революції", в результаті чого в країні почалась громадянська війна, було пролито море людської крові, без суду і слідства розстріляно мільйони людей. Пригадаймо масовий атеїстичний психоз цього ж і наступних років і знищення, пограбування більшовиками на Україні тисяч і тисяч церков. Більшість священиків розстріляно або відправлено в концтабори. Згадаймо період так званої індустріалізації і колективізації сільського господарства, ліквідацію куркульства як класу. КПСС і його правоохоронна система надумали низку справ про „шкідництво" в промисловості (зокрема, в Донбасі). Доля цих людей була такою ж, як і мільйонів „куркулів", тобто найкращих, працьовитих селян, яких було заслано в концтабори, де більшість з них загинула. Наслідки цих та інших кампаній наша Україна і наш народ відчуває і сьогодні. Це занепад промисловості, сільського господарства і політична криза, до якої довела її „величність КПСС".

Пригадаймо масові політичні репресії проти української інтелігенції 20-30 рр. Зокрема процес над Спілкою Визволення України, видуманою самим ОГПУ, на якому судили не контрреволюціонерів, а інтелектуальну верству українського народу, зокрема більшість уродженців Західної України. Серед 45 засуджених були 2 академіки, 11 професорів, 2 письменники, науковці, військові, викладачі вузів, студенти, юристи, більшість з яких були судами чи „трійками" спочатку заслані в тюрми, концтабори, зокрема знаменитий Соловецький монастир, а згодом розстріляні. „Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна, це наше завдання - і воно буде виконано: кого не поставимо - перестріляємо!" - зухвало заявив один із слідчих у справі СВУ Брук.

Називаючи злочини КПСС-КПУ в правоохоронній сфері, ми не можемо не згадати і про масові репресії 30-40, 50-60 років і ті, що ще зовсім свіжі у нашій пам'яті. Це ув'язнення в тюрми В. Стуса, Світличного, Л. Лук'яненка, В. Чорновола, С. Хмари та іншим, котрим радянська прокуратура з середньовічним брехливим цинізмом „пришивала" справи про „зґвалтування", зраду Батьківщини та інші кримінальні злочини.

У кожної тверезо мислячої людини виникне запитання: з допомогою чого, ким і як були здійснені ці найважливіші злочини проти людства за всю історію? А відповідь ця звучить так: ці злочини були здійснені КПСС, її бойовим авангардом ВЧК, ОГПУ, НКВС, МГБ - одним словом, КГБ з допомогою суду, прокуратури і міліції. Говорячи про ці „славні" органи, ми повинні назвати прізвища головних катів. Кат-садист № 1 - Ульянов-Лєнін, це саме ним була запатентована система концтаборів, де „перевиховували" мільйони і мільйони „ворогів комунізму". І лише пізніше цю ідею творчо розвинули, переробили і доповнили його такі ж „геніальні", як і він сам, послідовники: Йосип Джу-гашвілі (Сталін) і Шількгрубер (Гітлер). Далі йдуть „залізний" Фелікс Дзержинський, Менжинський, Єжов, Берія, Абакумов, Генеральний прокурор Вишинський, Руденко та інші.

Викриваючи злочинну діяльність цих так званих правоохоронних органів, ми водночас маємо віддати їм належне. Ці органи, зрісшись із державно-партійним апаратом, були чи не єдиною з усіх держструктур, які протягом більше 70-ти років працювали з повним навантаженням і без перебоїв та простоїв, постійно виконуючи і перевиконуючи плани КПСС з планомірного знищення власного народу і досягли найвищих показників за всю історію людства. За 70 років знищили приблизно 70 мільйонів людей. В так званому соцзмаганні вони залишали далеко за собою і промисловість, і сільське господарство, і ідеологію, які періодично провалювали планові показники, чим гальмували „впевнене просування до комунізму".

Але для того, щоб ще більш глибоко і правдиво розкрити злочини КПСС, і у зв'язку з тим, що для суду потрібні факти і лише факти, то дозвольте навести деякі з них стосовно подій 1939— 1941 років у м. Бориславі. Ви знаєте, що Західна Україна в 1939 році була окупована більшовицькими військами. Зрозуміло, що разом з військами прийшли і правоохоронні органи у вигляді НКВС, суду, прокуратури. Арешти найкращих людей, передової інтелігенції почалися вже в перші тижні окупаційної влади. Арештовували, депортовували, чинили беззаконня, люди пропадали безвісти. В 1941 р. почалась війна між Німеччиною та більшовицькою Росією. Відступаючи перед німецькою армією в червні 1941 р., московське НКВД проявило нечувану жорстокість проти населення м. Борислава, і не тільки тут, а й по всіх інших містах і селах Західної України масовими розстрілами, садистськими катуваннями ні в чому невинних людей. Повідомлення про ці катування і свідчення очевидців, які врятувалися з цієї м'ясорубки, були друковані влітку 1941 р., зокрема в газеті „Українські щоденні вісті" (Львів) та в газеті „Краківські вісті". Про вбивства НКВД писала тоді американська преса: газета „Нью-Йорк Пост" від 7 липня 1941 р. та газета „Нью-Йорк Геральд Трибюн". У Бориславі НКВД, що розміщувалося в колишньому загсі по вул. Шевченка, 75, почав масові інтенсивні арешти українців і поляків як „ворогів совєтцької влади" з 22 по 26 червня. У місті запанував терор і загальний страх. Арештовували на вулиці, на роботі, вдома. З відомих виконавців - кат Литвинов, на руках якого десятки невинних жертв мешканців Губич, Тустанович, Мражниці. Ніхто не був певен, що його не арештують. Страшний і кривавий був цей тиждень у Бориславі. Ще страшнішим виявився день 1 липня 1941 р. У місто ввійшли передові частини німецької армії. Тоді відкрилась страшна картина злодіянь НКВД. Було віднайдено тіла помордованих бориславців у колишньому приміщенні НКВД. Помордованих знайшли в одній з пивниць будівлі НКВД. Тіла були старанно замасковані землею та сміттям. Покладено їх було, як поліна дров, у дві верстви. В одній верстві були тіла чотирьох молодих дівчат, у т. ч. троє українок і одна полька. У другій верстві тіло іншої жінки. Разом виявлено 44 замордовані особи: 27 українців, 16 поляків, одну німку. Обличчя замордованих були политі кислотою, рештки якої, а також посуд від неї було знайдено у сусідній пивниці. У першій верстві серед дівчат були: Ірина Попель - 27 років, Корнелія Опришко - 20 років, Марія Шнабель - 17 років, Дану-та Лекостай - 17 років. У другій верстві німкеня Анна Фрулінг -? років, а також чоловіки: Петро Витвицький - 44 роки, Дмитро Стефаняк - 50 років, Микола Добрянський - 43 роки, Михайло Маців - 33 роки, Орест Сприс - 18 років. У німкені Анни Фрулінг рот був зашитий дротом, багато жертв мали попроламувані черепи, різані і колоті багнетами рани. Єдиного Петра Витвицького було вбито пострілом у потилицю. В одній з кімнат, під ліжком знайдено жіноче світло-русяве волосся, вирване зі шматком закривавленої шкіри. Таке волосся мала Марія Шнабель. Усі ці факти є доказом того, як знущались над людьми більшовицькі бандити з НКВД.

Серед замордованих було 5 жінок, двоє з них мали по 17 років, тобто були неповнолітні. Серед чоловіків, яких налічувалось 39 осіб, було троє неповнолітніх. Наприклад, полякові Здіславу Ґжелі виповнилося лише 16 років. Усе це взято з метрикальних книг міста Борислава, які зберігаються і досі. Серед замордованих було 6 учнів та учениць, три юристи, робітники. Загалом, за спогадами очевидців і документами, в Бориславі заарештовано і депортовано в 1939-1941 роках близько 360 осіб, з яких 62 жінки, вбито і пропало безвісти за цей же період близько 70 осіб різних національностей. Так, наприклад, в смт. Східниці було вбито 2, заарештовано і депортовано 16 осіб, серед них 3 жінки. У Мражниці вбито 6, депортовано теж 6 осіб.

Було заарештовано і пропало безвісти за ті два страшні роки окупації польської національності 110 осіб, у тому числі 8 жінок, 6 учнів, 3 студентів, 3 інженерів, 5 бурових майстрів, 3 токарів, 2 водіїв, 5 урядовців, 2 професорів. Заарештовано і вивезено до Росії 103 особи, серед них 10 жінок, 16 робітників, 8 учнів, 3 токарів, 2 слюсарів та ін. Просто депортовано 95 осіб, серед них неповнолітніх 19, жінок 43.

Ось деякі факти з тисяч злочинних дій КПСС-НКВД. Ці злочини зривають чорну маску з обличчя ката українського народу, за якою ми бачимо КПСС разом з НКВД-КГБ.

Перед пам'яттю десятків мільйонів невинно убієнних людей і для теперішніх, і майбутніх поколінь нашої Української Держави всі ми, незалежно від політичних поглядів і релігійних переконань, маємо сказати „Ні!" злочинній КПСС. Найстрашнішим злочинам в історії людства не може бути прощення і терміну помилування у зв'язку з терміном давності їх скоєння. Такі злочини не можуть підлягати цій статті міжнародного кримінального права.

Вимагаємо проведення міжнародного суду Нюрнберг-2 над КПСС.

Виступили всі громадські обвинувачі, а також багато свідків, потерпілих від комуністичного режиму.

Засідання тривало 5 годин з одною десятихвилинною перервою, і ніхто не покидав зали засідань, всі чекали вироку.

Після заслуховування всіх запланованих судом осіб і тих, хто бажав виступити, надаю слово громадському прокуророві п. Ірині Сеник. У своїй промові вона грізно і переконливо звинуватила КПСС-КПУ і вимагала суворого покарання.

Суд вийшов на короткочасну нараду, на якій уточнив деякі деталі в проекті підготовленого вироку.

І знову команда секретаря суду Корнелії Шидловської: „Встати, суд іде!" Зал встає, стоять члени суду, секретар та прокурор. Запала тиша. Ще раз споглядаю на публіку, зал переповнений як у партері, так і на балконі, навіть в проходах повно людей.

Беру в руки вирок і зачитую:

ВИРОК
громадського суду м. Борислава у справі діяльності КПСС-КПУ від 5 вересня 1993 року

Бориславський громадський суд у складі громадських суддів: головуючий Володимир Колись - голова Проводу міської організації Конгресу Українських Націоналістів,
судді: Володимир Піцикевич - представник міської організації УРП; Василь Андрушків - представник міської організації НРУ.
При секретарі Корнелії Шидловській - представникові міської організації УКРП,
за участю громадського прокурора Ірини Сеник - голови міської організації Союзу Українок
та громадських обвинувачувачів Романа Тарнавського, Мирослава Тирана, Миколи Дум'яка, Григорія Поворозника, Орисі Дуди, Івана Ванци, Омеляна Крупи, Миколи Радисюка, Романа Копися та Любові Дадацької розглянув справу діяльності КПСС-КПУ.
Запрошені на суд представники КПСС-КПУ в особі колишніх членів Бориславського МК КПУ, секретарів парткомів та первинних партосередків не з'явилися.
Громадський суд м. Борислава в процесі судового слідства на підставі великої кількості партійних і державних документів, публікацій у засобах масової інформації, матеріалів громадських обвинувачувачів, свідчень потерпілих від імперської комуністичної системи повністю довів вину КПСС-КПУ перед народом України, яка була подана в обвинувачувальному висновку.

Громадський суд також узяв до уваги велику кількість підписів громадян міста (разом 6000 підписів), які вимагають міжнародного судового процесу над КПСС-КПУ.

Іменем мільйонних жертв комуністичної системи, іменем усіх потерпілих від комуністичного режиму Бориславський громадський суд присудив:
§ 1. Визнати КПСС-КПУ у злочинах: (перелік всіх злочинів, зазначених в обвинувачувальному висновку).
1. Паразитування на прагненні людства до миру, до соціальної справедливості, до братерства.
2. Захоплення насильницьким методом влади, розпуск Установчих зборів, заборона діяльності будь-яких, навіть соціальних, партій.
3. Розв'язання громадянської війни.
4. Організація агресії проти незалежних держав, що виникли на руїнах царської Росії, зокрема проти Української Народної Республіки, та ліквідація цих держав.
5. Масові розстріли військовополонених у 1918-1920 рр.
6. Ліквідація демократичних завоювань народів: свободи друку, слова, мітингів, демонстрацій.
7. Створення репресивних органів ВЧК-ГПУ-НКВД-МГБ-КГБ.
8. Організація і активне впровадження червоного терору.
9. Насильства та жорстокості, якими супроводжувалося придушення селянських повстань в Україні і не в Україні.
10. Організація голоду 1921-1922 рр.
11. Створення тоталітарного режиму.
12. Фабрикація так званого „союзного" договору 1922 року.
13. Репресії проти Церкви, масове знищення духовенства, пограбування і знищення культових споруд.
14. Ліквідація Української автокефальної церкви, її ієрархів та духовенства.
15. Закріпачення селян шляхом колективізації та розорення села.
16. Геноцид проти українського народу, в тому числі шляхом організації штучного голоду 1932-1933 рр.
17. Винищення української інтелігенції - національного проводиря народу.
18. Масове та цілеспрямоване знищення пам'яток української історії та культури, пограбування музеїв.
19. Заподіяна шкода науці, культурі, освіті шляхом підпорядкування їх своїм потребам та інтересам.
20. Організація гонінь і переслідувань народних звичаїв та обрядів, знищення народних традицій, архітектури, побуту.
21. Розв'язання разом з фашистською Німеччиною другої світової війни.
22. Агресія проти Литви, Латвії, Естонії та Фінляндії у ході другої світової війни.
23. Масові арешти, розстріли та депортація населення у 1939-1941 рр., зокрема у Західній Україні.
24. Насильницька ліквідація Греко-католицької Церкви, знищення її духовенства, переслідування за віру.
25. Репресії та повна депортація кримських татар 18 травня 1943 року. Депортація інших народів.
26. Голод 1946-1947 рр.
27. Переслідування та репресії за вільнодумство і політичні переконання.
28. Міжнародний політичний тероризм.
29. Порушення Загальної декларації прав людини, прийнятої у 1948 році.
30. Створення закритого суспільства і приховування від народу справжнього стану в країні.
31. Фальсифікація історії України і дискредитація героїв національно-визвольної боротьби.
32. Масове зросійщення.
33. Насильницьке нав'язування народові догматично-утопічної ідеології.
34. Насильницьке створення на Україні КПУ, ЛКСМУ та піонерської організації ім. В. І. Леніна.
35. Фінансування протягом десятиліть комуністичних партій за межами СССР.
36. Створення та фінансування комуністичних режимів у країнах Європи, Азії, Африки та Америки.
37. Розв'язання Афганської війни 1980-1989 рр.
38. Інтервенція в Угорщині 1956 та Чехословаччині 1968 р.
39. Виховання „нового типу людини" - „гомо советікус" та „гомо хапіенс", політика цілеспрямованого споювання народу, що призвела до моральної деградації певної частини нашого народу.
40. Політика брехні, лицемірства, лукавства, в процесі якої
поняттям надали протилежного значення.
41. Екологічна катастрофа в Україні.
42. Доведення країни до глибокої економічної кризи.
43. Примусове переселення з допомогою терору українців із споконвічних їхніх земель з Лемківщини, Надсяння, Підляшшя та Холмщини до СССР.

§ 2. Суд вимагає від Верховної Ради, Президента та уряду України:
1. Не приймати Закону про дозвіл відновлення КПСС-КПУ.
2. Заборонити будь-які партії, програми яких базуються на марксистсько-ленінській ідеології.
3. Не призначати на керівні посади в державні і господарські органи колишніх партійних функціонерів.
4. Звільнити з системи освіти, культури і виховання усіх колишніх керівників та ідеологічних працівників партійних органів.
5. У новому законі про вибори депутатів усіх рівнів зазначити, що депутатами не можуть бути керівники та ідеологічні працівники КПСС-КПУ.
6. Визнати національно-визвольну боротьбу ОУН-УПА воюючою стороною, яка боролась з фашизмом та комунізмом за незалежність України.
7. Вилучити із вжитку в підручниках з історії України та з засобів масової інформації термін „Велика Вітчизняна війна 1941-1945 рр." як такий, що суперечить історичним фактам, тому що СССР не був Вітчизною для українського народу.
8. Сприяти поверненню в Україну всіх репресованих та депортованих, які на теперішній час мешкають в інших державах колишнього СССР.
9. Перевести з чужини та переховати у рідну землю тлінні останки українців, убитих, безвинно закатованих, померлих з голоду, холоду і хвороб по тюрмах і таборах імперії.
§ 3. Бориславський громадський суд у справі діяльності КПСС-КПУ звертається до всіх демократичних партій світу, до урядів держав, народи яких потерпіли від комуністичного режиму, до ООН, до АБН з приводу проведення міжнародного суду над злочинною діяльністю КПСС-КПУ.
Головуючий гр. суддя В. Колись
Громадські судді Б. Піцикевич,
В. Андрушків

Вирок оголошено, і суд завершив засідання. Присутні в залі своїми оплесками солідаризувались із висновком громадського суду.

Копії вироку було надіслано до Президента України, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Антибільшовицького блоку народів, Організації Об'єднаних Націй.

На жаль, в Україні тільки в двох містах проводились такі процеси (Червоноград, Борислав), і тому вони не викликали належного резонансу в керівництва держави та світової громадськості. Але якщо б більшість міст України підтримали цю акцію, то владні кола - змушені були б відреагувати на неї і ніколи б Міністерство юстиції (В. Онопенко) не зареєструвало партію, яка має в своїй історії такі криваві злочини.

Зате в Бориславі виконком так і не зареєстрував міський осередок КПУ. Він був зареєстрований аж у 2001 р. міським відділом юстиції - за наполяганням міністерства.

Через два дні після суду до мене зателефонували і різким чоловічим голосом з російським акцентом оголосили вирок Бориславського революційного трибуналу - смертна кара через повішення. До того ж було наголошено, що вирок буде здійснено в найкоротший термін за сприятливих умов. <...>

Джерело: Копись Володимир. Мої роки, моє життя належать Україні. – Дрогобич: ВФ „Відродження”, 2004. – с.с.234-249