Відкриття і освячення відновленого кладовища

3-го червня у селі Верещиця Яворівського району відбулося відкриття і освячення відновленого кладовища повоєнного концтабору ОРБ №393 НКВС для німецьких військовополонених. В урочистостях взяли участь представники українських осередків Німецької народної спілки опіки над вояцькими похованнями (Фольксбунд) Ульріх Шрадер, Гунар Аншютц, Володимир Мотика., від Львівської обладміністрації – Роман Кураш, а також голови Яворівської райадміністрації Степан Новосядло та райради – Іван Карпа, голова Івано-Франківської селищної ради Володимир Литвинов, від громадських організацій - Андрій Штримпл, член товариств культури львівських угорців і „Пошук”, священики різних конфесій, місцеві жителі.

Концтабори для полонених та інтернованих з’явилися у системі ГУЛАГу в кінці війни на звільненій від гітлерівських окупантів території. Полонені цих таборів розбирали руїни Хрещатика в Києві, працювали на будівництві підприємств, доріг та на інших господарських роботах. Сітка таких таборів була і в Галичині. Через антисанітарію, голод, виснаження, хвороби смертність у них була висока. Тому при кожному таборі були закладені спецкладовища. При великих таборах діяли численні філії, померлих у них переважно ховали на місці – від 4 могилдо кількох десятків.

У Львові були два: табір військовополонених МВС № 275, розміщений у корпусах колишньої в’язниці по вул. Замарстинівській (він мав 9 філій – на Львівщині, у Здолбунові, Чернівцях) і ОРБ № 392, у якому були виключно німці. У Самборі був табір МВС № 194 і спецшпиталь № 2149, у Стрию – табір МВС №232 (мав 7 філій) і шпиталь № 5998, у Золочеві – ОРБ 395.

У 1947-49 рр. усі ці табори були розформовані, їх в’язні репатрійовані, частково переведені до східних діючих таборів ГУЛАГу.

Лише в 1960 р., після приєднання СРСР до Женевських Угод, було прийняте рішення про облаштування найбільших кладовищ полонених. На Львівщині таких було визначено 5: два у Львові, по одному в Золочеві, Самборі і Стрию. На трьох із них були встановлені бетонні бордюри з номерами могил, на двох останніх – металеві таблички. Оскільки книги смертності з номерами могил таборів № 392 (Львів) і 395 (Золочів) не збереглися, номери могил у списках і на самих могилах були проставлені згідно датам смерті. Були віддруковані і передані Міжнародному Червоному Хресту списки похованих на цих 5 кладовищах, де, крім прізвищ, імен, років народження, вказані військові звання, національність, точні дати смерті і номери могил. Через малописьменність і неохайність обслуги таборів, у багатьох випадках ці дані значно спотворені, як при записі з вилучених у полонених німецьких особових документів, так і при переписуванні для ЧХ. Подекуди умовно зазначена національність, можливо, лише за місцем народження. Всього у ці списки внесені 1780 осіб 16 національностей. Крім німців та угорців, за національним складом у них переважають австрійці, румуни, поляки, словаки. Є кілька українців, росіян, євреїв, по одному бельгійцю, італійцю, канадійцю. Є кілька цивільних осіб, які служили при військових частинах (перекладачі, перукарі тощо).

Усі інші кладовища полонених, великі й малі, підлягали знищенню і були передані для господарських потреб місцевому самоврядуванню. Але галичани, вірні християнським заповідям і звичаям предків, усіляко противилися знищенню та забудові вояцьких поховань, тому частина їх збереглася до здобуття Незалежності. Так, у селі Журатин Буського району, де було підсобне господарство табору № 275, на краю сільського кладовища збереглися усі 9 могил померлих полонених. У архіві виявлений план поховань з нумерацією могил та іменами 8 німців і одного угорця.

Зберегли селяни й кладовище полонених у Верещиці. Окремий робочий батальйон № 393 був розміщений у бараках на околиці села Як зазначено в акті від 17.01.1946 р., „...під кладовище військовополонених була відведена ділянка землі на відстані 400 м від табору, перед лісом. До кінця 1945 р. поховання проводилися групові, у спільних могилах по 3-5 осіб. Поховання проводили у білизні, офіцерський склад – у верхньому одязі. Розпізнавальних знаків не встановлювали”.

У список померлих від 15.09.1945 до 26.09.1947 р. внесено 493 особи. Серед них значна частина офіцерів чином до полковника. Як і в інших таборах, національний склад широкий. Кладовище було розбите на 5 квадратів, план яких також зберігся. У першому квадраті в 1945 р. були поховані 53 ос. У наступних проводилися індивідуальні поховання, по 25 осіб у кожному квадраті. В останньому лише 6 поховань. 4 полонених під час втечі з цього табору були убиті і поховані у Трускавці.

У 1994-95 роках дослідники „Пошуку” вивчили розтаємнені Львівським відділом виконання покарань УМВСУ і передані у Львівський облдержархів документи щодо таборів полонених, звірили офіційні списки з книгами смертності та іншими документами і внесли до них ряд виправлень та доповнень. Після цього відвідали усі зазначені там кладовища, вияснили стан їх збереження, опитали місцеве населення, розшукали місця розміщення таборів. Співпрацюючи з Фольксбундом при перепохованнях вояків Бродівської битви, вони запросили німецьких представників і показали збережені кладовища. Тоді ж передали представникам Фольксбунду та Берлінського архіву WASt виписки та схеми з досліджених архівних документів, копії відредагованих списків похованих, включаючи офіційно знищені кладовища. На жаль, результати доброчинної діяльності пошуковців залишилися невикористаними – німецькі архіви відмовилися перекладати імена назад - з російської мови на німецьку. Усі встановлені „Пошуком” імена загиблих розміщені на його Інтернет-сайті (www.poshuk.lviv.ua). Отримуючи інформацію як з німецьких архівів, так і з напрацювань „Пошуку”, тепер сюди приїжджають родини загиблих, щоб вшанувати пам’ять близьких.

Оскільки ставлення Німеччини до могил полеглих на полі бою і до полонених не однозначне, було прийняте рішення не переносити останки полонених на збірне кладовище в Потелич Рава-Руського району, куди згідно Угоди між Україною та Німеччиною Фольксбунд перезахоронює усіх німецьких вояків з нашого регіону. Перенесені туди були останки полонених із Стрийського кладовища, яке збереглося лише частково. Інші кладовища німецька сторона вирішила впорядкувати.

Першим на кошти Фольксбунду було відновлене кладовище Львівського табору №275, розміщене на горбі поза СШ № 81, що на вул. І. Мазепи. Там збереглися усі 330 бетонних плит з номерами квадратів і могил. Львівським установам був замовлений проект реставрації і проведені роботи: споруджений загальний хрест з написом, огорожа, впорядкована територія. 40 могил табору № 392 на краю Янівського цвинтаря досі не впорядковані.

Наступним було відновлене кладовище полонених у Самборі, де були лише металеві таблички з номерами, але зберігся план розміщення могил. У Золочеві збереглися більшість з 74 надмогильних плит, але між цими могилами на старому міському кладовищі в останні роки радянського періоду поховані цивільні особи, і таким чином впорядкування неможливе.

І ось тепер відновлене третє таке кладовище на Львівщині – Верещицьке. Воно фактично повернене із небуття, оскільки числилося знищеним ще в 50-ті роки. Встановлені бетонні хрести, огорожа, впорядкована територія. Традиційний для німецьких кладовищ скромний напис свідчить, що тут поховані військовополонені – жертви ІІ Світової війни.

Збереження і відновлення кладовища стало можливим завдяки свідомості місцевого населення та сприяння адміністрації. Низький їм уклін за цивілізоване ставлення до вояцьких могил.

Інна Федущак, голова товариства „Пошук”.

Скорочену версію статті опублікувала Львівська Газета. Понеділок, 11 червня, 2007 року, № 97 (167)