У грудні 2005 р., до товариства прийшла родичка померлого у лікарні львівської пересильної тюрми і похованого у 1950 р. на Замарстинівському цвинтарі політв'язня. Знову ми дістали запилені папки, щоденник, фотографії з розкопок, статті... Вони залишаються актуальними і надалі. Одну з статей часів розкопок викладаю вашій увазі.
(25 вересня 1999 року)
На кістках невинно убієнних.
Аркадій ЧОРНИЙ,
З-поміж усіх львівських цвинтарів, знищених і забутих, Замарстинівський - де вже давно не ховають померлих - чи не найбільш занедбаний. Час і людський вандалізм сплюндрували, знищили склепи, пам'ятники. Вздовж однієї алеї гробівці розбито майже всі, вивернуто масивні плити, які закривали склепи, в одному видно зотлілу і перекинуту, мабуть, ще польську домовину. Сумне видовище. І не даремно древні латиняни говорили: «Sіс transit glогіа mundi», або «Так проходить мирська слава».
Але в історії цього цвинтаря є ще одна сторінка, кривавий текст до якої вписано в численних архівах НКВД, тисячі томів яких - то все долі наших земляків, невинно убієнних та замордованих як до, так і після війни. На Замарстинові знайшли спочинок сотні, якщо не тисячі галичан, які не витримали перебування по чекістських тюрмах і прах яких з 1949 року звозили сюди для поховання. Імена та прізвища цих людей, місця вічного спочинку яких і до нині розшукують близькі та родичі, є в архівах, здебільшого ще й донині чомусь засекречених. Щоб, врешті-решт, пролити світло на цю трагічну сторінку, кілька років тому до розкопок на Замарстинівському цвинтарі взялося львівське обласне відділення товариства «Меморіал» та організації «Пошук».
Спочатку, ще у 1996 році, тут було ексгумовано останки 20 померлих у пересильних тюрмах, а згодом пошуківці зупинили роботи, аби детально вивчити архіви і встановити прізвища похованих на цій території. І от днями тут знову почались розкопки і земля знову почала розкривати трагічні таємниці. Як свідчать архівні дані, на Замарстинівському цвинтарі та на прирізаній до нього площі до 12 квітня 1957 року було поховано 264 особи, в тому числі 17 немовлят. Останнє поховання зафіксовано 28 квітня 1958 року. Однак меморіалівці небезпідставно стверджують, що у цій місцині поховано набагато більше в'язнів, оскільки лише на одній дачній ділянці площею в одну соту гектара розкопки виявили 20 могил. Отож, на ділянці у 2,79 гектара, яка була виділена для поховання в'язнів, могил має бути набагато більше, орієнтовно, кілька тисяч. Переважна частина цих поховань або зафіксована у документах, які ще не виявлено або вже знищено. Фахівці, які беруть участь у розкопках, стверджують, що тут немає розстріляних в'язнів пересильних тюрем, лише останки тих, хто помер, не витримавши умов ув'язнення. Ким вони були? Звісно, це ті, кого у повоєнний період з клеймом «бандпособник», «кулак», «уклоняющийся от сдачи контингента», тисячами пакували до тюрем, потім гнали ешелонами у Сибір, у різні ГУЛАГи, розкидані по всіх глухих кутках величезної радянської імперії. Далеко не всі витримували знущання і допити у тюрмах, гинули, їх звозили до місць масових поховань і закопували, фіксуючи в документах лише номери, навпроти яких - прізвище, ім'я та по батькові, рік народження тощо. Ще до пальців ноги прикріплювали металеві пластинки з вибитими номерами. Сьогодні на замарстинівських розкопках ті пластинки, поіржавілі, знаходять часто, але прочитати номери на них - марна справа.
Пошуківці кажуть, що на сьогодні зібрано свідчення кількох осіб, які пам'ятають ті часи, коли тут масово ховали померлих з тюрем. Зроблено приблизні плани поховань, кілька з них відкрито. Позавчора це місце оглянули представники мас-медіа, голова облдержадміністрації Степан Сенчук, його заступник з гуманітарних питань Василь Базів. Обласні керівники, оглянувши місця розкопок, пообіцяли посприяти пошуківцям фінансово, оскільки ні у «Меморіалу», ні у «Пошуку» коштів на подібні роботи нема і, звісно, ніколи не було. Навіть інструмент - лопати, скребки, щітки пошуківці взяли в борг, до того ж, треба якось стимулювати роботу людей. Згодом останки тих нещасних планують перепоховати на Марсовому полі і спорудити пам'ятник. Це має відбутись вже у жовтні, але пошуківці нині кажуть, що закінчити розкопки до цього часу буде вкрай складно.
Нині над відкритими могилами росте сад, червоніють яблука, падають горіхи. Кажуть, до 1967 року тут ще було видно горбки могил, та згодом, вочевидь, щоб стерти пам'ять про в'язнів, на цю місцину загнали бульдозер, і він швидко зарівняв землю. А тодішня влада з цинізмом віддала цю площу під дачі. Залишки однієї тут ще видно. Люди кажуть, першим її власником був капітан КДБ. Та поверталися з далеких Сибірів родичі померлих у Замарстинівській та інших тюрмах Львова. Якимось дивом їм вдавалось дізнатися про місця поховань в'язнів. Тому капітанову дачу, збудовану на людських кістках, спалили. Напевне, так воно і мало бути - над пам'яттю мучеників глумитися не можна. Навіть тоді, коли їм на цій грішній землі вже нічого не треба.25 вересня 1999 року Газета «Молода Галичина»№ 100 (7722)
