Блаженний Кир Григорій Лакота

народився 31.01.1883 р. в с. Голодівка, біля м. Комарно  на Львівщині. У  Комарно закінчив народну школу, навчання продовжив в академічній гімназії та на богословських курсах у Львові. У 1908 р. у Перемишлі був рукоположений Костянтином Чеховичем на священика. У Відні в 1911 р. здобув ступінь доктора богослов’я. З 1913 р. – професор історії Церкви і канонічного права Духовної семінарії Перемишля, а  16.01.1918 р. призначений єпископом Йосафатом Коциловським її ректором. Випущена збірка його проповідей «Поступи на глибину». Г. Лакота був членом-засновником історично-правничої секції Наукового Богословського Товариства у 1923 р.

16.05.1926 р. відбулися архієрейські свячення, і Папа Пій ХІ іменував Г. Лакоту єпископом-помічником Перемиської єпархії. У 30-ті роки його єпископська праця тісно пов’язана з Лемківщиною.

У 1939 р., коли Перемиська єпархія поділена була навпіл новим кордоном по ріці Сян, єпископ Й. Коциловський скерував г. Лакоту у м. Ярослав і віддав під його управу цілу Західну округу аж до Кракова, а сам лишився під більшовиками. У Ярослав Владика Григорій здобув собі загальну любов парафіян міста й околиць своєю лагідністю й люб’язністю.

У 1941 р. єпископ Григорій повернувся до Перемишля, був пресвітером Перемиської капітули при кафедральному храмі. Після німецької окупації Перемишль відійшов до Польщі. На пропозицію колег переїхати від небезпеки подалі від нового кордону єпископ Григорій відповів: «Як буде така воля, що нас вивезуть, то, може, нас там чекає хоч би одна душа, що потребує нашої помочі, може, від цього залежить її спасіння, то варто для неї посвятитися...»
25.06.1946 р. о. Василь Гриник повідомив єпископа, з яким служив у Перемишлі від 1921 р., про чутки щодо виселення українських священиків, і запропонував перебути тривожний час у криївці. На це єпископ відповів: «Я з палати тікати не буду, бо так чинити мені не випадає. Ви ж мусите бути серед свої парохіян».  Наступного дня після Служби Божої капітулу, катедру і дяковчительську школу оточило польське військо. Усім служителям наказано зібратися до однієї з капітульних кімнат. З вікон було видно, що в єпископській палаті Владики Й. Коциловського діється щось зле. Як дізналися пізніше, Преосвященного побили й силою вивезли вантажівкою у Медику. Польські вояки ввійшли до капітули разом з радянськими. Від імені державних властей Перемиський староста запропонував усім добровільно переселитися до Радянського Союзу, на що отримав категоричну відмову. Був даний час на роздуми. Деякі родини почали складати речі. О. Гринику вдалося переодягнутим вирватися з оточення і втекти до сестри. Наступного дня усе духовенство було вивезене на залізничну станцію.

Г. Лакота заочно засуджений Особливою Нарадою у Києві на 10 р. виправно-трудових таборів, етапований до Воркути. У неволі відзначався великою людяністю, смиренням. Намагався прийняти на себе найважчу роботу й полегшити нестерпні умови іншим.

Італійський священик о. Петро Леоні, який відбув 10 р. сибірської неволі, в опублікованих 1959 р. споминах пише: «На засланні я стрінув правдивих янголів у людському тілі, які своїм життям представляли на землі Херувамів, прославляючи Христа. Між ними був ісповідник віри, Владика Григорій Лакота, який від 1948 до 1950 року просвічував нам, знесиленим каторжникам, своїм прикладом християнських чеснот».

У Воркутинському таборі ОЛП-9 він був визначним зразком праведного життя. Своєю смиренністю і небуденною святістю серед каторжан заслужив ім’я «Ангела в людському тілі». Священики, що перебували в цьому таборі, під великою таємницею, щодня вдосвіта відправляли Богослужіння, серед них і Владика Григорій. За престол служила табірна . «тумбочка». Викриття загрожувало карцером. Щодня до Преосвященного збиралося табірне духовенство не релігійні співбесіди.

У 1950 р. здоров’я Владики Григорія дуже погіршилося, і його перевали до санітарного табору в Абезі. Останні хвилини його життя засвідчив в’язень Абезі, вірменин Каетанович, апостольський адміністратор, який подав йому останню духовну поміч. Також були у Абезі з Лакотою  о. Микола Топорівський і д-р Сергій Наклович. Вони згадували після звільнення, що Владика був у важкому стані, лежав і лише молився, але всім, хто його відвідував, лагідно давав своє благословення. Помер як мученик за віру 12.11.1950 р. в Абезі, могила Д-14.

Родич єпископа Лакоти п. Ярослав Гараздовський, який живе у Львові й працює на будівництві церкви Різдва Пресвятої Богородиці, отримавши інформацію про його загибель з Воркутинського архіву, у липні 1996 р. приєднався до експедиції «Пошуку», разом з парохом церкви о. Орестом Фрединою. У Абезі вони відкрили могилу Г. Лакоти, щоб її ідентифікувати, взяли на експертизу рештки панагії, впорядкували й освятили могилу, встановивши на ній хрест. У 2001 році, після відвідання Львова Папою і визнання ним Г. Лакоти серед 25 інших священномучеників УГКЦ, Я. Гараздовський і о. Орест вирушили в другу експедицію до Абезі, організовану й документально підготовану «Пошуком». За участю археолога Я. Михайловського, 10.07.2001 р. вони ексгумували тлінні останки єпископа та перевезли їх до Святоюрського Собору у Львові, де святі мощі готують до урочистого перезахоронення. На колишній могилі в Абезі залишився хрест і табличка з відповідною інформацією.