Ваврик Володимир Іванович.

Народився 3.08.1897 р. у Львові, в робочій родині. Закінчив гімназію. У 1915 р. був призваний до Австрійської армії. Через рік потрапив у полон до росіян. Повернувся додому після революції 1917 року, добровільно вступив до української армії УСС, яка до  1918 року виборювала незалежність України. Був січовим стрільцем 1 сотні отамана Гриця Коссака. У 1919-20 рр. навчався в Учительскій семінарії. У 1922 одружився з Анною Радович 1896 р. народження з міста Комарно Львівської області, педагогом за фахом. Мав трьох дітей: Ярослав (1926-1945), Любомира (1931-1997), Наталя (1932 р.н.).

Через безробіття за польського панування працював на Львівській залізниці, на різних посадах. У 1932 р. був начальником станції в місті Золочів на Львівщині, згодом – начальником станції м. Переворська (сучасна Польща), а з 1939 року був заступником начальника по кадрах станції Львів-Клепарів. Жив з родиною у Львові. Був активним громадським діячем - членом та Мужем Довір’я Українського Допомогового Комітету Львівської залізниці. Займався збором внесків для допомоги  нужденним українським родинам залізничників, а в 1943 році, під час формування 1-ої Української дивізії «Галичина»,  - для підтримки дивізії.

Арештований 19.09.44 р. Звинувачений у керівництві Допомоговим Комітетом, в агітації за незалежність України, у зберіганні антирадянської преси. Засуджений Військовим Трибуналом Львівської залізниці за статтями 54-10 та 54-11 КК УРСР до 10 років ВТТ і 5 років позбавлення прав. Справа № 20206-П  зберігається в архіві УСБУ Львівської області.

19.12.44 р. етапований до Інтлагу, п/я 388. Син, Ярослав Ваврик, був призваний до Червоної армії і загинув на фронті 2 світової війни.

Загинув Володимир Ваврик у Абезі 21.03.1954 г., не добувши півроку до закінчення строку неволі. Могила Ч-35. Дерев’яний хрест на могилі встановлений в 2000 р. У 2001 р., під час другої експедиції до Абезі, замінений на металевий.