Юркевич Віктор Дмитрович
Видатний український історик Віктор Юркевич походить із старовинного роду української козацької шляхти. Батько Дмитро Олександрович Юркевич був військовим лікарем, доктором медицини. Мати Марія Володимирівна Нейманд закінчила консерваторію та учительські курси.
Віктор Юркевич народився 26.12.1898 року у Закавказзі, за місцем служби батька. Там же у 1903 р. народилися його брати-близнюки Микола і Володимир, а в 1906 р. там же народилася і його майбутня дружина Лариса Афендик – також донька військового лікаря. Маючи російськомовну вищу освіту і службу, обидві родини зберігали українську культуру, мову, звичаї, передаючи українські національні традиції своїм дітям, разом з поняттями честі, добра, справедливості. Матері навчали своїх дітей музики та мов.
Родина Юркевичів постійно переїжджала за місцем служби батька - у Чугуїв на Харківщині, Тулу, Воронеж, Ромни, Кременчук. Вступивши у Петербурзі до гімназії, Віктор з братами змушений був часто міняти місця навчання, та це не завадило йому засвоїти кілька мов, оволодіти грою на скрипці, гарно малювати, бути широко обізнаним у музичному та образотворчому мистецтві. Вакації родина незмінно проводила на родинному хуторі, де батько збудував після одруження дерев’яний будинок, заклав сад і парк. Тут Юркевичі ходили в українському вбранні, розмовляли і співали рідною мовою, організовували із селянами вистави, хори, вертепи.
Перша світова війна застала родину в Кременчуці. Батько був мобілізований до польового шпиталю. Віктор, старший у родині, опікувався матір’ю та молодшими братами. Під час весняної повені брав участь у рятувальних роботах, за що Кременчуцька влада нагородила його медаллю "За рятування потопаючих". Ще в Кременчуці Віктор захопився бібліографією, працював над каталогізацією і впорядкуванням шкільної бібліотеки, заробляючи кошти для підтримки родини.
У 1917 році Віктор закінчив Кременчуцьку реальну школу і вступив на фізико-математичний факультет Московського Університету, де студіював механіку і хімію. Не полишаючи мрії про вивчення української історії, якій вирішив присвятити життя, вже в 1918 році він повернувся в Україну, до Києва, де вступив на історико-філологічний факультет Університету Святого Володимира. У 1919 році вся родина Юркевичів оселилася в Києві. Батько Дмитро Юркевич працював лікарем. У своєму маєтку на хуторі Юркевичі він заснував лікарню, у якій деякий час працював головним лікарем, згодом повернувся до Києва. Для отримання встановленого більшовиками права вищого навчання доводилося заробляти робочий стаж, тож у 1919-1920 роках брати Юркевичі підробляли санітарами, лаборантами в установах Червоного Хреста, вчителями на курсах ліквідації неписьменності та інших роботах. У 1923 р. Віктор Юркевич закінчив Університет, перейменований більшовиками у ВІНО, по відділу історії України. У час навчання він написав кілька значних історичних досліджень, а в час канікул у рідних Юркевичах досліджував та впорядковував архівні документи місцевої церкви, проводив археологічні розкопки.
У 1921 році була відроджена Історична секція Всеукраїнської Академії Наук, що діяла при НТШ з 1907 року. З поверненням до Києва Михайла Грушевського, який очолив секцію, її робота значно пожвавилася. Академік Грушевський разом з відомими українськими істориками залучив до роботи в Академії велику групу молодих істориків, серед них і Віктора Юркевича. У 1924 р. вони були затверджені аспірантами. Незабаром В. Юркевич став одним із найближчих учнів і помічників М. Грушевського. Вирізняючись організаційними здібностями, обов’язковістю, вмінням раціонально планувати й використовувати час та можливості, він виконував на кафедрі багато господарсько-побутових та організаційних доручень, у тому числі й особистих - від родини Грушевських, стосунки з якою далеко виходили за межі службових. Повертаючись періодично до Києва, публікував наукові дослідження, займався видавничою діяльністю кафедри, здійснював контакти та обмін літературою з науковими установами і вченими різних регіонів СРСР та країн Європи, у тому числі з галичанами Кирилом Студинським, Іваном Крип’якевичем, Мироном Кордубою, Філаретом Колесою. Напевно, саме ці контакти були використані енкаведистами після арешту Юркевича для «обґрунтування», серед інших, звинувачення в іноземному шпіонажі. У лютому 1927 року Юркевича затверджують дійсним членом Історичної секції ВУАН. Він виконує обов’язки секретаря різних історичних установ. Головна тема його наукових досліджень – історія козаччини, він очолює відповідну комісію на кафедрі історії України. У 1929 р. В. Юркевич захистив кандидатську дисертацію та одружився із знайомою з дитинства Ларисою Афендик.
У цей час почалося відкрите руйнування створеної М. Грушевським школи української історії та відповідних установ ВУАН. Стриманого, дисциплінованого і поміркованого Юркевича завантажують безглуздою роботою по реорганізації та переорієнтації діяльності, змушують до участі в мітингах, вартування при екскурсіях, виступів на виробництві та виїздів на «уборочну кампанію». Що найганебніше - від кожного вимагали самокритичних доповідей, з дискусіями по кожній особі. До всього, погіршився стан здоров’я, пов’язаний із невдалою операцією. Щоб не втратити роботу, яка була змістом його життя, Юркевич намагався виконувати нові вимоги, але принциповими питаннями та поглядами він не поступався. Затаврований контрреволюціонером, фашистом, буржуазним націоналістом, разом з однодумцями - «грушев'янцями», Юркевич був практично позбавлений можливості займатися наукою. Його праці не публікувалися.
У 1934 році В. Юркевича викликали до ОГПУ і тримали там кілька тижнів. Від нього вимагали осквернення особистості і діяльності М.Грушевського. У відповідь він заявив, що розбіжності у трактуванні окремих історичних подій не можуть бути приводом, щоб ганьбити свого вчителя, поважну, стару і хвору людину. Нічого не писав і не підписував. Така позиція не минула безкарно. Більшовицькі методи «переконань» були настільки дійовими, що його ще біля місяця тримали у в’язничній лікарні. Повернувшись з «лікування», Юркевич довідався, що його, «як невідповідаючого вимогам інституту та його роботи», звільнено з новоствореного на базі історичних установ ВУАН Інституту історії. Розправа над історичною школою Грушевського тривала, в тому числі і фізична. Почалися повальні арешти. У цей період колишні колеги й друзі остерігалися спілкування з «класово-ворожими» вигнанцями. Юркевич залишився без роботи. Дружина працювала канцелярським службовцем.
12.09.1937 р., через місяць після народження єдиної доньки, Віктор Юркевич був арештований вдруге – тепер уже назавжди. У ніч арешту дружина й донька отримали захворювання, які призвели до інвалідності на все життя. Лише влітку 1939 року з Воркути прийшла до дружини поштівка. У ній В. Юркевич питав, чи жива донечка. Просив вислати посилку з цибулею, часником, цукром, крупами, олівцем, папером, онучами та мішком для речей. А ще – тютюн і папір, очевидно, для друзів, бо сам не палив. Коли дружина вкладала пакунок, дворічна доня поклала для тата й свою маленьку іграшку. Не посміла її вийняти. Та посилка вже не застала адресата. Через 20 років родина довідалася про вирок і смерть Віктора Юркевича, а докладно про його долю – ще через 30 років. Він був засуджений «трійкою» 1.12.1937 р. на 10 років концтаборів. Як свідчить архівна довідка, у липні 1938 р. прибув у Воркутлаг, працював на шахті №1 у Воркуті, а з осені – на станції Усть-Уса, на перевантаженні вугілля із залізниці на баржі. Маючи слабке здоров’я, витримав лише одну зиму каторжної праці, і разом з іншими безнадійними інвалідами 5.07.1939 р. був сплавлений вниз по ріці Усі до «Санкомандировки Адак». 12.09.1939 р., рівно через 2 роки по арешті, його не стало.
Усе свідоме життя донька Юркевича Інна Федущак шукала відомості про життя, діяльність і невільничу долю батька. У 1956 р. вона ознайомилася з деякими матеріалами київських архівів, продовжувала дослідження у роки «перебудови». У 1989 р. на її прохання члени «Меморіалу» Воркути відшукали і сфотографували територію «Санкомандировки Адак». У 1996 р. І. Федущак з обома своїми дітьми - Ольгою і Віктором та іншими членами експедиції «Пошуку» відвідали місце колишнього табору смерті. На початку зруйнованого часом кладовища «Горка» встановили й освятили хрест з написом «Вічна пам’ять політв’язням, полеглим у Санкомандировці Адак - Віктору Юркевичу і тисячам невідомих». Жменю землі з Адаку родина привезла на могилу дружини В. Юркевича, похованої у Львові в 1963 р. І.Федущак, учитель-краєзнавець, інвалід І групи, живе з родиною сина Віктора у Львові, її донька Ольга Дзюман – у Києві.
Батьки Віктора Юркевича загинули в час німецької окупації у нацистській неволі. Молодші брати-близнюки Юркевичі - Микола (1903-1935) і Володимир (1903-1990) жили в Києві. Серед живих залишилася одна з двох доньок Володимира – одинока Наталія Юркевич, 1949 року народження. Славний рід Юркевичів не залишив по собі прямих нащадків.
Інститут археографії Національної Академії Наук України до 100-річчя з дня народження українського історика прийняв рішення про випуск збірника неопублікованих праць В. Юркевич, біографічних матеріалів та листування. Книга підготована до друку, але досі не надрукована. Лише у науковій та масовій періодиці різних областей України за останні роки опублікований ряд матеріалів про науковий доробок і трагічно короткий життєвий шлях Віктора Юркевича. Матеріали про нього є в експозиції музею історії Києва.
(За матеріалами архівів, дослідженнями доньки І. Федущак та спогадами близьких).
